Частини 1-7

Вхід в рай

------------------------------------------------------------

1 частина

------------------------------------------------------------

Початок

Історія починається ще в 1806 році. Один чоловік  якого всі звали Вільямець дуже цікавився небесним світом. Одного веселого дня напочатку Грудня Вільям як зазвичай розказував всім що він думав про небесний світ.

— Вільямець, а що ти думаєш про підземний світ? — запитала стара жінка.

— О, ви мене розчарували жіночка! — відповів Вілл.

— Чим?

— Тим, що я не думаю про це ніколи в житті! — розлючено відповів Вілл і вийшов з домівки не сказавши кінець своїх думок.

Потім коли Вілл ішов додому, він помітив красиву жінку в яку він влюбився з першого погляду. Через місяць Вілл провів весілля, а на Різдво він був поруч з Дівчиною.

— А що ти мені подаруєш? — спитала Анна.

— Ти не повіриш, цілих 10 доларів(на даний момент десь 200 доларів)! — відповів Вілл.

— Ого! Це так багато! Але в мене є тільки 26 центів для тебе. — сумно сказала дівчина.

— Нічого страшного, мене ніяка сума не засмутить. — відповів Вілл.

Анна ніжно посміхнулась, але в її очах все одно тремтів легкий смуток — мов відчуття, що подарунок має бути не просто річчю, а символом. Вільям це добре зрозумів. Він обійняв її за плечі й повільно повів до вікна, де крізь скло падали перші сніжинки.

— Анно, — тихо сказав він, — твої двадцять шість центів для мене дорожчі, ніж будь-яке золото. Головне те, що ми разом.

Та того ж вечора Вілл помітив дивну річ. Біля порогу їхнього дому лежав маленький дерев’яний ящичок, прикритий старою чорною тканиною. Ні він, ні Анна нічого подібного не замовляли. На кришці було вирізьблено слово, яке Вілл не бачив багато років — "Вхід".

— Це ти поставила? — здивовано запитав він.

— Ні, вперше бачу, — розгублено відповіла Анна.

Вілл обережно відкрив ящичок. Усередині лежав круглий металевий медальйон з вигравіруваним зображенням воріт та підписом: "Ключ першого шляху".

У ту ж мить з вулиці подуло сильним холодним вітром, немов хто відкрив двері з іншого світу. Вілл відчув, як щось невидиме торкнулося його руки, а в грудях зашурхотіло передчуття — змішане зі страхом і захопленням.

— Вілл… — прошепотіла Анна, дивлячись на медальйон. — Мені недобре від цього. Здається, він… живий.

Того вечора Вілл довго не міг заснути. Думки про рай, небесний світ і загадковий медальйон перепліталися в голові. Але ближче до півночі він почув тихе дзвінке клац — наче замок провернувся сам собою.

Медальйон світився слабким золотавим світлом.

І тоді Вілл зрозумів: хтось, або щось, вирішило відкрити двері.

Питання лише — куди саме.

------------------------------------------------------------

2 частина

------------------------------------------------------------

Знайоме місто

Коли медальйон спалахнув удруге, його світло раптом спрямувалося вниз — прямо на старий дерев’яний ящичок, той самий, що лежав біля дверей. Він знову відкрився сам по собі, але цього разу не тихо, а з легким глухим тріском, немов хтось ізсередини штовхнув кришку.

— Анно, не підходь, — тихо сказав Вілл, хоча й сам не міг відірвати погляду від яскравої прогалини, що з’явилася всередині ящика.

Прогалина світилася не жовтим, не білим — а якимось несправжнім, м’яким світлом, у якому не було джерела. І коли Вілл нахилився ближче, він не побачив дерева дна… там був прохід.

Глибокий.

Тихий.

Неможливий.

І все ж… знайомий.

— Мені здається… я вже це бачив… — прошепотів він.

Анна торкнулася його плеча.

— Де?

— Уві сні. Давно. Ще до того, як я тебе знав.