«Куди? Ох, тії-во поети!»
«Бувай, Львів'єнін, мені час!»
«Шляк тебе б трафив ! Кажи, де ти
Все вештаєш, як ловелас!»
«Та в Ларіних, Оленка в них»
«То, може, я б з тобою встиг»
«Невже ти покохав Тетяну?»
«А що, не можна, прошу пана?»
І от, коли Євген з’явився
У Ларіних, що то було!
Хотіли всі, щоб оженився:
Тетяна любить все одно.
З тих пір було не взнати дівку:
Як не прийде Євген в домівку,
То все сиділа на вікні,
Його чекала в напівсні.
Так закохавшись, захотіла
Листа Євгену надіслать.
Хто зна, чого їй так кортіло,
Але вмостилася писать.
Лист Тетяни до Львів’єніна
«Я вам пишу — чого ще треба?
Що би могла іще сказати?
Є воля ваша й воля неба
Мене презирством покарати.
Спочатку я мовчать бажала;
Повірте, сорому мого́
Відомо вам би не було́,
Коли б то я надію мала
Хоч зрідка, хоч на тиждень раз
В селі своїм стрічати вас.
Коли я в люлі спочивала,
То уві сні лиш вас вбачала.
Свою я долю вам вручаю,
На щиру відповідь чекаю.
Все, годі, думкою по древу
В листі цим більш не розтікаюсь.
Боюсь, зробила дурь шалену;
На честь на вашу сподіваюсь».
«Гей, ненько, поможи-но діві
В однім такім сердешнім ділі:
Онука-легеня пошли,
Лист передати накажи».
Тетяна, тіко лист послала,
У страсі прийнялась чекать.
Коли ж Євгена дочекала —
Як стовбур прийнялась стоять.
Але що далі з цього стрєсло,
В главі наступній розкажу.
Назустріч Таня ся понесла
З думками: «Що йому скажу?».
#3059 в Різне
#780 в Поезія
#8686 в Любовні романи
#279 в Історичний любовний роман
Відредаговано: 11.08.2022