Євген Львів'єнін
I
«Мій вуйко найчесніших правил
Коли нефайно захворів,
В пани поважні ся поставив
І краще вигадать не вмів.
Хай буде іншим він наука,
Та, лишенько, якая мука
Напівживого забавляти,
Із ним що-небудь виробляти,
Зітхати й думати собі:
Явився дідько би тобі!» —
Гадав так молодий гульвіса,
Здійнявши пил на поштових,
За рішенням богів чи біса
Нащадок рідних всіх своїх.
Служивши вельми благородно,
Боргами жив його отець.
Бали робив і все, що модно,
Та й прогуляв все у кінець.
Євген Львів’є́нін, наш герой,
На волю вирвався, та й годі.
Як денді вбрався (чи ковбой?)
І зачіска, була як в моді.
В суспільстві трохи був поважний,
Вельми освічений (а як же?),
Але, на жаль, він ямб-хорей
Не розрізняв, як двох свиней.
Сказати треба, в цього пана
Був кабінет, дім і повіт.
Вино, парфуми в нім, стакани
І все, що вабило кубіт.
Буть можна чоловіком справи
І дбати про нігтів красу:
Він перивсь в дзеркало, бувало,
Мов там побачив ковбасу.
Але Євген незрозуміло
До життя рано охолов:
На бал йому ся закортіло,
Та й в нім він радість не знайшов.
Зарано почуття заснули,
Йому набрид вже світу шум.
Дівки зовсім недовго були
Основою звичайних дум.
Нудьга Львів’єніна здолала
І від суспільства відірвала.
Усівся він тоді читать —
Чужого глузду набувать.
#3074 в Різне
#782 в Поезія
#8680 в Любовні романи
#278 в Історичний любовний роман
Відредаговано: 11.08.2022
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
