Пробудження Давніх. Тенета марева.

Пробудження Давніх.

Елія, обережно підійшла до Яро. Її погляд зараз випромінював рішучість, яка передавалась героям.

-Дайте мені Амулет. - попросила вона, простягаючи руку.

-Я відчуваю його. Його світло - стане нитками, якими я зможу пройти крізь Забуття. Та достукатись до тих, хто ще здатен чути, крізь сни.

Яро передав їй Амулет. Щойно він торкнувся її долоні, світло Ока Істини на ньому спалахнуло з новою силою, відгукуючись поклик Елії. Вона заплющила очі, її крила почали м'яко коливатися, випускаючи навколо себе містичний, мов зоряний пил.

Елія підняла догори Амулет. З амулету та її крил, почали розходитися тонкі, сріблясті нитки світла. Це були Плетива Снів, якими керувала Елія, тепер вони були підсилені Пам'яттю Амулета.

Ці нитки, виткані з найдрібніших спогадів та надій, почали проникати в кокони істот з Могильника Світил, обережно торкаючись кожної застиглої сутності Давніх.

Процес був водночас прекрасним і моторошним. Нитки світла, що йшли від Елії та Амулета, повільно обплутували сірі кристали, змушуючи їх м'яко вібрувати. Деякі кристали розсипалися мерехтливим пилом, розкриваючи сутності, що були в їхній пастці. Інші, що були лише ледь помітними тінями, починали проявлятися, наче малюнок, що виникає на невидимому полотні.

У Могильнику Світил почала лунати тиха мелодія,яка нагадувала колискову.

Пісня Пробудження, яку співали нитки світла Елії, повертаючи спогади. Це були уривки сміху, шепіт вітрів, відлуння стародавніх обітниць. Все, що було загублене в Забутті, тепер поверталося, немов міріади світлячків, що зібралися разом.

Давні, до яких торкалися Плетива Снів, почали змінюватися. Їхні розмиті контури ставали виразнішими, форми забарвлювались .

Один, схожий на давнього мудреця, що застиг у позі роздумів, повільно розплющив очі, і з них заструменіло світло стародавніх знань. Інший, що був немов зігнутий від нестерпного болю, розправив плечі, і його постать випромінювала силу.

Світло Елії, підсилене Амулетом Пам'яті, творило дивовижне видовище. Кожен пробуджений Давній спалахував власним внутрішнім сяйвом, доповнюючи загальну картину. Могильник Світил, що раніше був місцем вічної скорботи, тепер перетворювався на сад мерехтливих зірок, де кожна сутність була відродженою галактикою спогадів.

Це був справжній танець світла проти темряви, спогадів проти забуття. Сили Безодні не могли протистояти такій силі відродження. Кожна пробуджена сутність звертала свій погляд до Елії та героїв, і в цьому погляді була безмежна вдячність, а також обіцянка нової сили.

***

З-поміж багатьох пробуджених Давніх три постаті вирізнялися надзвичайною силою. Вони виступили вперед, їхні погляди були сповнені давньою силою, що, здавалося, здатна розрізати саму темряву.

Елія, тримаючи Амулет Пам'яті, ледь помітно кивнула в їхній бік. Вона відчувала в них не тільки відновлену пам'ять, а й готовність до дій.

Першим до героїв наблизився високий, стрункий чоловік, чиє тіло випромінювало дивовижну силу. Волосся кольору темного оніксу, очі...

- глибокі, як нічне небо, вкрите розсипом зірок. Він тримав у руці довгий посох, що виглядав ніби сплетений із коріння стародавнього дерева та вкритий ніби вогняними рунами.

- Я Літописець Еон, - пролунав його голос, владний але водночас спокійний, як шепіт вітру в давніх лісах.

-Я зберігав знання про минуле, про епохи, що передували Великому розмежуванню.

Я зберігаю та керую - відлуннями часу, аби керувати шляхами та бачити вразливі місця ворога. І я готовий піти з вами на знак подяки. Він поважно вклонився.

Наступною підійшла жінка, чия постава здавалася витесаною з прозорого морозу. Її шкіра була білою,немов вкрита блискучим інеєм, а волосся - кольору гірського кришталю, що спускалося додолу. Її очі палали синім вогнем,а рухи були витонченими, як танок хурделиці. Здавалось, повітря навколо неї, ставало трохи холоднішим.

- Я Крижана Селена, - її голос був прозорим і мелодійним, як кристали льоду, що стикаються в морозному повітрі. - Моє завдання полягало у захисті кордонів Світла від перших нападів пітьми. Моя сила - у творенні крижаних щитів та нищівних потоків холоду, що заморожують навіть саме Забуття. Я буду вашим захистом.

Останнім до них вийшов кремезний чолов’яга із вольовим обличчям, викарбуваним, здавалося, роками битв. Його шкіра мала відтінок розжареної міді, а волосся, злегка скуйовджене, нагадувало язики полум'я. Очі горіли інтенсивним, бурштиновим світлом. Його постать випромінювала непохитну міць.

-Я- Грім Каллум, - його голос був низьким і гучним, як голос бурі. - Я був керівником ударних загонів, тих, хто йшов у бій проти військ темряви. Моя сила - у енергіях стихій та блискавиць, що можуть розірвати навіть найтемніші пута. Моя міць до ваших послуг.

Вони були воїнами минулого, чиї бойові здібності та знання тепер могли стати допомогою у битві проти Забуття.