Безодня тіней. пастка.

Величний Тіньоходець обережно ступав слизькою землею Безодні Тіней.

Його палаючі очі вивчали химерні обриси навколо, вишукуючи невидиму загрозу.

Сріблястий Шепіт летів попереду, розсіюючи сяйвом густу темряву цього кошмарного сну.

З кожним кроком відкривалися все більш спотворені краєвиди. Гострі, зазубрені скелі здіймалися вгору, їхні химерні форми нагадували застиглі в безмовному крику пащі. Здавалося, що вони чують тихий, ледь вловимий стогін, що долинав з їхніх кам'яних глибин. Між цими потворними утвореннями текли ріки темної енергії, їхня поверхня пульсувала, випромінюючи холод та відчуття глибокої порожнечі. На шляху через ці води, з’являлись нестійкі мости, сплетені з тіней, що коливалися під ногами, немов живі, і здавалося, що будь-якої миті вони можуть розсипатися в ніщо.

Атмосфера Безодні Тіней ставала дедалі гнітючішою. Відчуття чужої присутності посилювалося, немов незліченні невидимі очі стежили за кожним їхнім рухом. Параноя тонким холодним струмком просочувалася в їхні думки, змушуючи озиратись на кожну тінь, кожен ледь чутний шепіт. Емоційний тиск цього місця ставав фізичним, навалюючись важким тягарем на їхні плечі.

Яро все міцніше стискав амулет Ока Безмежжя, відчуваючи, як його енергія допомагає йому зберігати крихку ясність думок серед цього мороку. Проте він все ж відчував, як зростаючий дискомфорт проникає в його свідомість, намагаючись поглинути його думки.

-Це місце... воно намагається проникнути в мій розум, - прошепотів Яро, зупиняючись на мить, потираючи скроні.

- Я відчуваю ці... спотворені емоції. Цей Страх, ненависть... ніби відлуння чужих страждань.

Мирослава, чиї руки постійно мерехтіли ледь помітним світлом від візерунків гармоній, підтримуючи захисні плетива, кивнула.

-І я відчуваю цю агресивну ауру довкола. Вона постійно намагається пробити захист. Моя енергія гармоній ледь здатна стримувати це...

Це місце живе... але живе у жахливій формі. Це все, скоріше як форма нежиття.

Кай, не зупиняючись, пильно оглядався.

-Будьте напоготові. Тут ніщо не є тим, чим здається. Ці тіні можуть приховувати будь-що. І ми не знаємо, що ще населяє цю безодню, крім Тіньопрядів.

Сріблястий Шепіт тривожно закружляв над ними, видаючи дзвінке попередження про небезпеку.

Тіньоходець зупинився, його тіло миттєво напружилося. Він низько загарчав, дивлячись у темний прохід між двома скелями, що нагадували сплетені в корчі кінцівки.

-Що там? - насторожено запитала Мирослава, міцніше наближаючись до Яро.

Кай напружено вдивлявся в темряву.

-Не знаю. Але Тіньоходець і Шепіт відчувають небезпеку. Будьте готові до бою. Безодня Тіней не пустить нас, так легко.

З темного проходу між скелями почали виповзати Вартові Тіней. Тіньоходець загарчав голосніше, його чорне тіло напружилося, готове до бою.

Вони були іншими, відрізнялись від Тіньопрядів. Їхні, ще примарні постаті, були більш щільними, майже матеріальними, з довгими кігтями, схожими на криві кинджали, і палаючими в темряві криваво-багряними очима. Вони рухалися з німою рішучістю, їхні тіла випромінювали крижаний холод та відчуття нестримної сили.

-Ось вони, - проричав Кай вказуючи на химер попереду. Він стискав у руці Камені Рівноваги, які поступово почали нагріватись у руці. - це Вартові. Вони охороняють цей прохід.

Перший Вартовий відділився від зграї, та кинувся вперед, його кігті блиснули в повітрі, намагаючись дістати Кая. Але Шепіт блискавкою падаючи вниз перехопив його, його срібні пазурі вп'ялися в тіло істоти, а щелепи зімкнулись на голові. Пролунав жахливий тріск, наче хрускіт кісток істоти. Від дотику сяючої аури Шепота Вартовий почав звиватися, немов у вогні, його тіло почало розпадатися на клапті темряви, які одразу осідали долу і розчинялись у вогкій землі.

Одночасно з'явилися ще двоє Вартових, їхні багряні очі палали ненавистю. Один з них кинувся на Яро, але Сріблястий Шепіт стрімко знизився згори, його сріблясті крила з силою вдарили Вартового, відкидаючи його назад. Потім ефірний хижак розкрив пащу і випустив потужну звукову хвилю, яка змусила Вартового закричати від болю, його тіло затремтіло.

Другий Вартовий атакував Мирославу, його кігті сягнули її. Але Кай встиг виставити вперед руку з каменями рівноваги, і один з гладеньких Каменів Рівноваги яскраво спалахнув. Від каменю відірвався промінь чистої енергії, який влучив у Вартового, на мить зупинивши його. Мирослава скористалася затримкою і сплела швидке захисне плетиво, яке скувало рухи істоти.

-Їхня фізична форма сильніша, - крикнув Яро, випускаючи свої світлові батоги на свободу, вдаряючи в одного з Вартових, який намагався вирватися з хватки Тіньоходця. Вартовий заревів, але встояв, лише його рухи стали повільнішими.

Кай швидко думав, шукаючи вихід, серед знань подарованих колись Хранителем храму.

-Чиста енергія Плетива їх тільки гальмує! -Крикнув він.

Тіньоходець! Шепіт! Тримайте їх.

Яро я кину ніж них камінь рівноваги, вдар по ньому.

Тіньоходець лютував, його кігті рвали Вартових, тіньовий вовк став схожим на величезну чорну дзигу, його темна аура палила Вартових. Сріблястий Шепіт кружляв над ними, його звукові атаки розривали їхню щільну форму, а швидкі крила збивали їх з ніг. Мирослава плела все нові й нові стримуючі енергетичні сітки, намагаючись контролювати їхні рухи.