камені рівноваги

Скриня виявилася замкненою. Замок був іржавий, але міцний. Яро спробував його відкрити, потягнувши рукою, але безуспішно.

Стривай, - промовив Кай, замислившись. Десь був ключ.

Він підійшов до полиці з книгами, де серед пожовклих томів його погляд зупинився на ледь помітному згортку. Кай обережно його розгорнув.

-Ось він Я зовсім про нього забув, гадав він не знадобиться, якщо чесно.

Ключ із ледь чутним скреготом увійшов до іржавого замка. Кай обережно повернув його, і за мить пролунало тихе клацання. Кришка скрині відкинулася з протяжним скрипом, наповнюючи повітря запахом застарілого пилу.

Яро обережно розгорнув один із згорнутих шматків тканини. У ньому виявився невеликий амулет, зроблений з темного, з прожилками скла.

Він був холодний на дотик і випромінював ледь помітне, майже відчутне поколювання.

-Що це? - прошепотіла Мирослава, розглядаючи амулет.

Кай нахилився ближче, його очі розширилися від здивування.

-Це... Око Безмежжя.

Хранитель який залишав скриню, згадував про нього. Він казав, що цей амулет здатний захистити від впливу істот з нижніх світів і навіть допомогти пройти крізь портали. Але він також попереджав, що його сила може бути небезпечною для того, хто не вміє нею керувати.

-Один на трьох - цього замало, - зауважив Яро, тримаючи амулет у руці.

Яро оглядав скриню. Вона була невелика, але виглядала дуже старою. На її кришці був вирізьблений символ, схожий на ті, що вони бачили на меморіалі, але більш чіткий і завершений.

-А це що? - запитав Яро, показуючи символ Каю.

Кай обережно взяв її в руки і зазирнув у середину.

Окрім тканини, в якій був загорнутий амулет, там лежав старий шкіряний записник та кілька невеликих, гладеньких каменів невідомого походження.

-Зачекай, - промовила Мирослава, обережно беручи записник до рук.

-Можливо, тут є якісь нотатки про портали або про Око Безмежжя.

Вона обережно розгорнула пожовклі сторінки, вкриті дрібним, але розбірливим почерком.

-Оооо.... Тут багато всього... роздуми, описи істот... ,

- є щось про переходи між світами... і ось... "Око Безмежжя... як ключ і захист...

може відкрити приховані шляхи… захищає від ментального впливу…"

- Мирослава відірвала погляд від записника, її очі засяяли.

- Здається, ми маємо ключ. Око Безмежжя потрібно активувати безпосередньо біля порталу, сконцентрувавши на ньому свою волю. Воно може показати нам безпечний шлях. "

Мирослава уважно вчитувалася в кожне слово бурмочучи собі під ніс, те що читала, намагаючись знайти корисну інформацію.

Яро, тим часом продовжував розглядати амулет, відчуваючи його холодну енергію, а Кай замислено дивився на старі камені, ніби намагаючись згадати, для чого вони.

Кай нарешті відірвав погляд від каменів, його обличчя просвітліло.

-Згадав! Він казав, що ці камені - це Камені Рівноваги. Вони допомагають стабілізувати власну енергію та краще контролювати енергії під час подорожей між світами.

-Отже, - підсумував Яро, обводячи поглядом амулет та камені, - Око Безмежжя - це наш ключ і певний захист від їхнього розуму, а Камені Рівноваги допоможуть нам не втратити контроль над собою в тому чужому місці.

-Саме так, - підтвердив Кай. - Тепер ми знаємо, як діяти.

Доведеться повернутися на кладовище і спробувати використати Око Безмежжя біля порталу.

З цими думками у Яро по спині пробіг холодок. І тіло мимоволі здригнулось від згадки.

Щось не так? - стурбовано запитала Мирослава, помітивши зміну в обличчі Яро.

Яро глибоко вдихнув, намагаючись прогнати неприємне відчуття.

-Просто... згадав ту чорну прірву. Від неї віяло чимось таким... неживим. Сподіваюся, цей артефакт дійсно нас захистить.

-Він захистить наш розум, - впевнено сказала Мирослава, - а про інше подбаємо ми. Разом.

Кай поклав руку на плече Яро.

-Ми впораємося. Виходить Хранитель не випадково залишив нам це. Він це передбачав?!.

***

Яро, Кай та Мирослава розуміли, що перед нічним походом, їм потрібен відпочинок.

Кай, заспокоївши Тіньоходця, який все ще відчував неспокій, зайнявся приготуванням легкої вечері.

-Нам потрібно набратися сил, - промовила Мирослава, допомагаючи йому на кухні. - Хто знає, що чекає нас там...