Нічна прогулянка

Ніч після важкої атмосфери квартири огорнула Яро та Кая прохолодою. Вогке повітря несло ледь вловимий запах квітучих дерев. Але разом із приємною свіжістю на шкірі Яро знову проступило знайоме, неприємне поколювання – відчуття сторонньої присутності, невидимих очей, що ковзають по спині.

Це було не просто передчуття небезпеки, а щось більш глибоке, майже фізичне. Здавалося, ніби тонкі, невидимі нитки тягнуться до нього з темряви, ледь торкаючись свідомості.

Вуличні ліхтарі кидали на тротуар довгі тіні, які здавалися живими, готовими відокремитися від своїх господарів і злитися з нічною імлою. Кожен шурхіт під ногами, кожен скрип старої вивіски на вітрі здавався Яро надто відчутним, майже живим. Він мимоволі озирався, намагаючись вихопити краєм ока хоч якусь ознаку присутності, але бачив лише порожні вулиці та вікна будинків, що виглядали мовчазними спостерігачами з темряви.

Кай, здавалося, також відчував цю зміну . Він ішов поруч, його погляд був зосереджений і напружений, а Тіньоходець, який безшумно ковзав поруч, час від часу зупинявся, оглядаючись та принюхуючись до нічного повітря і тихо гарчав у бік темних провулків. Нічна прохолода здавалася не просто погодним явищем, а чимось більшим, ніби сам світ завмер в очікуванні невідомого.

Вони мовчки пробиралися нічними вулицями, їхні кроки лунали приглушено в тиші. Їхньою метою був старий, покинутий кінотеатр – місце, де вони знайшли Оленку, оповиту холодною владою Тіньопряда. Яро та Кай сподівалися, що в метушні порятунку могли пропустити якусь важливу деталь, ледь помітну зачіпку, яка б вказала на слід Поглиначів Тіней. Атмосфера навколо кінотеатру здавалася густішою, ніби сама темрява тут була щільнішою, зберігаючи відбиток зловісної присутності.

Раптово Яро зупинився, відчуваючи, як знайоме поколювання знову пробігло по спині. Він поклав руку на плече Кая, його пальці мимоволі стиснулися.

-Кай, промовив він тихо, його голос звучав напружено,

- відпусти Тіньоходця.

відчуваю... щось не так. Нехай розвідає що попереду, якось тривожно.

Це місце... воно ніби дихає чимось чужим.

Тіньоходець, чиї очі вже палахкотіли, не чекаючи на слова Кая, зірвався з місця. Його темне тіло розчинилося в густих тінях провулку, немов дим, поглинутий ніччю.

Яро та Кай мовчки чекали, вслухаючись у нічну тишу, яка здавалася тепер ще більш гнітючою, навіть Кай вже відчував сторонній погляд.

За кілька довгих, тягучих як смола хвилин, з глибини провулку, куди зник Тіньоходець, долинуло грізне, утробне гарчання, сповнене люті та боротьби. Одночасно з цим Яро відчув, як малюнки Плетива, що прикрашали його груди, раптово почали наливатися внутрішнім вогнем. Тепло швидко перетворилося на пекучий жар, що пульсував під шкірою, стаючи з кожною секундою все більш відчутним.

Символ на його долоні, ледь помітний раніше, спалахнув яскравим багряним полум'ям, але цього разу біль був майже відсутній, замінений відчуттям потужної, нестримної енергії. Малюнки Плетива на грудях, здавалося, тягнулися до символу на руці, зливаючись з ним в одне ціле, утворюючи складний візерунок сили, що пульсував у його тілі.

І раптом з темряви провулку, мов чорна блискавка, вилетів Тіньоходець. В його потужній пащі безсило билася напівпрозора істота.

- Він його упіймав! - вигукнув Кай, його голос прорізав нічну тишу, сповнений подиву та тріумфу. - Тіньоходець його спіймав!

Кинь його!

- крикнув Яро, його голос пролунав нічною вулицею. Примарний вовк, чиї очі горіли холодним розумінням, миттєво збагнув, що зараз відбудеться, побачивши палаючий символ на руці Яро. Він розкрив пащу, випускаючи звиваючуся напівпрозору істоту, і в ту ж мить розчинився в густих тінях провулку, зникаючи так само швидко, як і з'являвся.

Яро, відчуваючи, як дорогоцінні секунди спливають, зібрав усю свою пробуджену силу, спрямовуючи її в палаючий символ на долоні. Енергія Плетива вирувала в ньому, зливаючись з силою знаку. І з його руки вирвався сліпучий батіг чистого, концентрованого світла. Він вилетів з неймовірною швидкістю, моментально охоплюючи Тіньопряда, немов сяюча сітка, що заплутує свою жертву. Прозора істота закричала нелюдським, жалібним звуком, її ефірне тіло почало звиватися в яскравому полоні.

Яро на мить завагався, спостерігаючи, як Тіньопряд корчиться в мерехтливих обіймах світлового батога. Знищити його було б найпростішим рішенням, лише трішки додати сили, і все, він зникне назавжди, але інстинкт підказував, що в цій тіньовій істоті можуть бути, так необхідні їм відповіді.

-Кай, ти знаєш якісь способи... зчитати їхні думки? образи? Чи що там у них є?

- запитав Яро, не відводячи погляду від полоненого.

Кай насупився, замислившись.

-Прямо зчитати думки... це не складно, Ти можеш поєднатись з ним на енергетичному рівні. Їхній розум інакший, ніж наш. Але зазирнути в їхню сутність, побачити відбитки їхніх намірів, страхів... можливо. Навіть відбитки спогадів про їхній світ. Але це надто небезпечно, Яро. Ти можеш торкнутися чогось темного і невідомого, можеш не розірвати контакт.

-Я мушу спробувати, - твердо відповів Яро, його погляд знову зосередився на Тіньопряді. Він обережно простягнув вільну руку до мерехтливої істоти, намагаючись встановити ментальний контакт.