20

  Вечеря на яку мене запросили, мала б бути вишуканою тортурою. Поки Міра допомагала мені втиснутися в сукню кольору нічного неба (цього разу нажаль без халата, хоча я вже сумувала за його кишенями), вона проводила фінальний інструктаж.

— Будьте обережні, леді. Лорд Бальтазар — це живий монумент минулому. Для нього світ закінчився разом із Великою Війною. А леді Селена... — Міра стишила голос до ледь чутного подиху. — Вона ніколи не пробачить вам, що ви зайняли місце біля лорда. Вона бачила там свою доньку, Агрітту. Вони вважають себе майже правлячою верхівкою, бо сестра Селени заміжня за лордом Рейлісом, братом радника.

— А сам радник? — запитала я, розглядаючи себе в дзеркалі.

— Регнар — загадка. Подейкують, він був без тями закоханий у матір Кайдена, покійну леді Мейліс. Вона була білою драконицею неймовірної сили. Після її загибелі Регнар нібито присвятив життя її синові, але по замку ходять чутки про давнє суперництво між ним та покійним батьком Кайдена. Не все там так просто, як кажуть про дружбу.

  Я важко зітхнула. Клан Чорних Гір нагадував мені стару вовняну ковдру: зовні ніби ціла, а всередині — поїдена міллю інтриг. 

— Справжніх вождів залишилося мало — Велику Війну пережили одиниці. Тепер більшість драконів були «сірими»: невеликими, та слабкими, що поступово втрачали здатність до метаморфози. Лорд Кайден зі своєю золотою подобою, та Тея, сріблясто-біла дракониця, залишилися надією правлячого роду Каварісс. — Міра, вплітала в моє волосся якийсь ланцюжок з синіми сапфірами, що підкреслять колір очей і сукні. — до того ж, претендувати на місце лорда Кайдена можуть тепер і менш знатні дракони. Ті, що зберегли величні подоби вождів, а їх хоч і небагато, але достатньо. Всі, хто входить в раду, і ще декілька зі сторони.

— Я не візьму тебе з собою, Магдо! — вкотре повторила я, коли ми вже виходили. — Це офіційна вечеря, а не візит до лазарету.

— Ще чого! — коза поважно вицокувала копитами по мармуру. — Я маю бачити це «кубло» на власні очі. Як я зможу захистити твою наївну дупу, якщо не буду знати, хто з них гострить на нас зуби? І взагалі, хто, як не я? Сиджу не розгинаючи спини, рву жили, а вдячності — пшик. Я стріляний горобець, мене не проведеш.

  Заперечувати марно. Цей «горобець» виїсть всі нерви. Так ми й увійшли до бенкетної зали: я — у шовках, Магда — у своїй новій накидці з кишенькою для яблук, виглядаючи максимально діставучою та впевненою.

  За довгим столом уже всі зібралися. Лорд Бальтазар, старий пень у важкому оксамиті, дивився на нас зверхньо, наче позаду нього століття слави. Леді Селена виглядала як доглянута гадюка в перлах, а її донька Агрітта — дівчина з підібганими губами — відразу зміряла мене презирливим поглядом.

— Це... це що, коза? — Агрітта вказала на Магду пальцем з масивним перснем. — Кайдене, невже твій замок перетворився на ферму? Чи магам тепер заборонено з’являтися без худоби? 

— Це не худоба, це моя супутниця, — холодно відрізала я, сідаючи на своє місце.

— Супутниця? — Селена тонко посміхнулася. — Як це... мило. Мабуть, у магічних колах зараз модно тримати при собі перекус.

  Магда, яка вже встигла застрибнути на порожній стілець поруч зі мною, видала такий звук, наче людина, що подавилася сміхом.

— Слухай-но, розмальована ящірко, — прохрипіла коза, і в залі запала мертва тиша. — Якщо ти ще раз назвеш мене перекусом, я ненароком розповім усім присутнім, що твій корсет затягнутий так сильно, бо під ним ховається не аристократичність, а три зайві порції свинячих рульок, які ти зжерла потайки на кухні! Бачу вирішила вскочити вище халяв, замість того щоб як завжди крутити хвостом. Я навчу тебе жити, якщо будеш на мене рот роззявляти!

  Бальтазар мало не впустив кубок. Селена почервоніла, а Агрітта виглядала так, ніби в неї зараз лопнуть очі.

— Кайдене! — просичав Бальтазар. — Це образа! Чому ця істота розмовляє в присутності Вищих Драконів?

  Кайден, який до цього мовчки спостерігав за сценою, лише ледь помітно підняв куточок вуст.

— Вона — магічний фамільяр Еліри, Бальтазаре. А щодо розмов... здається, вона лише відповіла на люб'язність Агрітти.

  Вечеря тривала в атмосфері незрозумілої ворожості. Агрітта намагалася принизити мене розмовами про високородність драконів, якої в мене буцім-то не було, на що Магда відразу відпарувала:

— Вилами по воді писано! Ти он навіть вогонь з власного носа пустити не можеш, щоб не обпекти собі вії! Думаєш — грошей як грязі, так відразу у князі?

  Тея, що мовчки спостерігала за всім навколо, поперхнулась. Здається. Інакше навіщо їй хустинка? Бідна дівчина здається витирала сльози. Я хотіла було запропонувати допомогу, та мене відволікли.

  Радник Регнар, що сидів навпроти, спостерігав за мною з незрозумілою посмішкою.

— Леді Еліро, — звернувся він до мене, якраз коли подали основну страву. — Ви так захопилися лікуванням наших драконів... Це благородно. Але чи не здається вам, що маги мають займатися... більш величними справами? Ваша мати ніколи не опустилася б до чистки луски. Мені здавалось, що майбутня дружина лорда повинна бути більше зосереджена на налагодженні стосунків між драконами і магами. — він мило посміхнувся. Занадто мило.

  Я глянула на нього, згадуючи слова Міри про його суперництво з батьком Кайдена за його матір.

— Моя мати робила те, що вважала за потрібне. А я роблю те, що необхідно для виживання вашого клану. Золото — це чудово, — я обвела поглядом залу, — але якщо ваші дракони перестануть літати і втратять можливість до перетворення, це золото стане просто могильною плитою для вашої величі.

  Бальтазар хотів щось заперечити, але Магда в цей момент голосно хрупнула яблуком і доповнила:

— І взагалі, поки ви тут «величчю» міряєтеся, у вас у лазареті дракони від вошей гинуть. Баняк в когось геть не варить, ось що я скажу. Старість — не радість, а без розуму — ще гірша пакість!