16

  Я розглядала його золоті зіниці. Можна було злякатися, можна було впасти в істерику, але в мені прокинулася та сама я, яка колись витягувала скалку з лапи розлюченого кавказького вовкодава.

  Найкращий захист — це напад.

— Знаєте що, лорде Кайдене? — я повільно підвелася, ігноруючи тремтіння в колінах. — Якщо ви настільки невпевнені в мені, я можу хоч сьогодні покинути це ваше «дружелюбне гніздо». Мені цей дитячий садок із допитами не потрібен. Я прийшла сюди допомогти, і якщо мої методи здаються вам незвичними — це все одно краще за ті середньовічні тортури, які ви називаєте цілительством.

  Кайден застиг, наче врізався в невидиму стіну. Золото в його очах на мить згасло, поступившись місцем чистому шоку.

— Я виснажена, — відрізала я, вказуючи на двері балкона. — Оголосіть будь ласка мені своє рішення завтра. А сьогодні в мене немає жодного бажання комусь щось доводити. Прощавайте.

  Лорд драконів підвівся — повільно, велично, але в його рухах була якась дивна розгубленість. Він мовчки рушив до виходу. Щойно він переступив поріг кімнати, Магда, яка до цього вдавала, що дуже зайнята вивченням обкладинки книги, видала на всю залу:

— Ну що, Кайдечку, піймав облизня? Дивись, не перечепися через власний гонор, бо високо літаєш, та низько впадеш. Йди вже, герой, попий водички холодної!

  Кайден зціпив зуби так, що було чути хрускіт, і зник за дверима.

— І ти замовкни! — рявкнула я на козу, коли вона відкрила рота, щоб додати ще щось в'їдливе. — Дістали обоє. Спати!

  Ранок зустрів мене прохолодою та рішучістю. Я відправила Міру до лорда з коротким запитанням: чи погоджується він на мою допомогу в лазареті?

  За пів години служниця повернулася. На її обличчі сяяла така широка посмішка, що я запідозрила недобре.

— Лорд задоволений вашою вечерею, пані! Він сказав, що з радістю прийме вашу допомогу!

  Я примружилася, дивлячись на дівчину.

— Міро, не крути. Що він сказав насправді?

  Посмішка Міри миттєво зів'яла. Вона зітхнула і опустила очі.

— Він на мене нагаркав, леді... Сказав: «Нехай ця навіжена робить що хоче, але тільки під наглядом Крона. Якщо вона хоч одному дракону нашкодить — я її сам в підземелля відведу».

— Оце вже схоже на правду, — хмикнула я. — Ну що ж, «навіжена» йде на роботу.

  Після сніданку я влаштувала собі справжній марафон. Крон вивалив на стіл купу сувоїв із замальовками внутрішньої будови драконів. Я думала, що після корів та коней мене нічим не здивуєш, але магічна фізіологія виявилася тим ще ребусом.

— Дивіться, пані, — Крон водив тремтячим пальцем по схемі. — Магічний вузол знаходиться прямо під грудною кліткою. Він качає енергію в крила та гортань. Якщо він забитий — дракон не може ні літати, ні вогнем дихати.

  Я уважно слухала, роблячи помітки. Насправді все було логічно: магія тут працювала як додаткова кровоносна система. Головне — не перетиснути основні вузли.

— Ну що, цілителько, — Магда вмостилася поруч, жуючи корінець ірису. — Розібралася, де у них кнопка «викл»? Дивись, не переплутай кишківник із магічним резервом, а то буде нам «салют» на весь замок. 

— Кроне, починаємо огляд, — проігнорувала я козу. — Ведіть перших пацієнтів.

  Цілитель вагався. Його борода кумедно сіпалася.

— Я допоможу, леді Еліро... але попереджаю: при перших ознаках чогось недоброго я забороню вам продовжувати. Ви — магеса, а не різник.

  Першим пацієнтом став молодий дракон із запаленням ясен. Поки я, закотивши рукави, промивала йому ротову порожнину слабким розчином солі (за браком антисептиків), Магда стояла поруч і коментувала:

— Ой, хлопче, та в тебе там не ясна, а смітник на колесах. Ти що, востаннє зуби чистив ще у минулому столітті? Не дихай на мене, бо я зараз копита відкину від твого «амбре»!

  Дракон лише жалібно кліпав очима, поки я вправно видаляла камінь. За ним пішли інші: рани на крилах, загнані скалки в лапах, нетравлення шлунку через занадто жирну їжу. 

  Мій внутрішній Айболить розійшовся не на жарт, начисто стерши з пам'яті факт, що переді мною взагалі-то вища раса. Наступним пацієнтом виявився тритонний бойовий ящер, який жалібно скімлив і підтискав хвоста через банальні гази. Коли я авторитетно заявила, що пацієнту терміново потрібен масаж животика за годинниковою стрілкою і відерце кропового відвару, Крон мало не з'їв власний сувій від жаху. Як це — масажувати пузико легенді Чорних Гір?! Бойові дракони не пукають, вони випускають священний вогонь! Ага, розкажіть це моєму нюху. 

  Магда відразу ж зголосилася допомогти й почала завзято чечерити копитами по спині нещасного рептилоїда, вибиваючи з нього токсини, наче з пильного килима. Ефект перевершив усі сподівання: дракон із таким полегшенням видихнув накопичений метан, що в кутку лазарету самозайнявся старий віник.

  Я працювала, як заведена, забувши про титули та сукню.

  Наприкінці дня, коли я якраз накладала тугу фіксуючу пов’язку на хвіст чергового «бійця», у двері лазарету хтось увійшов.

  Це був Кайден. Він зупинився на порозі, і його обличчя почало повільно бліднути, а потім — сіріти.

  Він побачив свою наречену: розпатлану, з плямою від магічної мазі на щоці, яка в цей момент тримала дракона за задраний хвіст і суворо повчала:

— ...і ніякого сирого м’яса три дні! Тільки варене і з овочами! Ти мене почув, ящере?

  Кайден перевів погляд на Крона, який стояв поруч із тазом брудної води, а потім — на Магду, що якраз пробувала на смак якесь нове зілля.

— Еліро... — прошепотів він, і я побачила, як у нього на скроні сіпнулася жилка. — Що... що ви з ними робите? Чому мій найкращий розвідник стоїть у кутку з чимось в ніздрях?

— Бо у вашого найкращого розвідника банальний синусит, мілорд! — бадьоро відгукнулася я, затягуючи вузол на хвості сусіднього пацієнта. — І в ніздрях у нього не «щось», а гігантські марлеві тампони з евкаліптом. Якщо ця ваша гордість авіації ще раз чхне без попередження, ми всі тут перетворимося на куряче барбекю разом із вашими прадавніми стелажами.