12

— Розповім я тобі все, Олесю, обов’язково розповім, — Магда з хрускотом відкусила половинку яблука і зажувала його з таким виглядом, наче робила мені величезну послугу. — Як тільки рак на горі свисне, а риба в ставку заспіває — так відразу і почнемо вечір спогадів. А поки що не забивай собі голову дурницями, бо вона в тебе і так, як я бачу, не дуже міцно тримається.

  Я лише зітхнула. Сперечатися з цією рогатою філософинею було все одно що намагатися переконати корову не жувати жуйку — процес захопливий, але абсолютно безрезультатний. Проте я не з боязких.

  Закінчивши обід, я відставила тарілку і покликала Міру.

— Міро, люба, підійди-но сюди, — я лагідно посміхнулася дівчині. — Мені потрібно знати про ваші традиції. Що саме відбуватиметься перед весіллям? Я ж маю розуміти, до чого готуватися, щоб не впасти обличчям у багнюку перед твоїм лордом.

  Міра здивовано закліпала своїми великими очима.

— О, леді... Я не думала, що традиції магів настільки сильно відрізняються від наших, — вона нерішуче глянула на Магду, яка в цей момент намагалася копитом підчепити серветку. — Та все ж...

  За моїм запрошенням дівчина обережно присіла на самий краєчок оксамитового дивана, тримаючи спину рівно, як струна. Бачачи її збентеження, я вирішила піти на хитрість. Треба було якось легалізувати своє невігластво.

— Знаєш, Міро, — я понизила голос до конфіденційного шепоту, — я тобі це кажу по секрету. Нещодавно, ще до приїзду сюди, я невдало впала з коня. І знаєш, частину пам'яті як корова язиком злизала. Наче вона була, а тепер — порожнеча. Тож будь-яка інформація, навіть найпростіша, буде для мене зараз дорожчою за золото.

  Магда збоку видала звук, підозріло схожий на подавлений сміх.

— Ага, впала вона, — прохрипіла коза. — Впала з печі та й об землю плечі. Ти, Міро, її слухай більше, вона тобі ще не таке розкаже. У неї зараз у голові гуляє вітер у чистому полі.

  Я кинула на Магду вбивчий погляд, але Міра, здається, сприйняла все всерйоз. В її очах з’явилося щире співчуття.

— Бідна леді... Може, нам варто прогулятися в саду? Там повітря свіже, квіти цвітуть, можливо, це допоможе вам щось пригадати? — запропонувала служниця.

  Я з радістю погодилася. Сидіти в чотирьох стінах із саркастичною козою ставало важко для моєї нервової системи. Магда ж залишалася в покоях — вона з нетерпінням чекала на служку з бібліотеки, який мав притягнути замовлені нею «цеглини» магічних знань.

— Ідіть, ідіть, — мекнула коза нам навздогін. — Мені якраз треба побути в тиші, без твоїх дурних запитань. Тільки не забудь, що вечір із ящером уже скоро! Не так пани, як панята, дивись не осоромся там у кущах!

— Пані... дозвольте запитати. Те диявольське поріддя в кімнаті... вона не захопила вас у полон? Я ніколи не бачила, щоб магічні істоти були такими... грубими.

  Я засміялася, вдихаючи аромат квітів.

— Ні, Міро, зовсім ні. Розумієш, коли я практикувала одне дуже складне заклинання — ну, ще до того падіння з коня — я випадково витягла цю козу з якогось дуже дивного виміру. Тепер я маю знайти спосіб відправити її назад, щоб не порушувати баланс світів. А поки що доводиться її терпіти. Вона — мій хрест.