8

  Перш ніж братися за скальпель — чи що там у них замість нього, — я вирішила, що настав час великої ревізії. Якщо я збираюся тут когось лікувати, то це не буде відбуватися в приміщенні, де пилу більше, ніж здорового глузду.

— Кроне, показуйте ваші засіки, — скомандувала я.

  Старий цілитель, який, здавалося, перебував у стані легкого релігійного екстазу від того, що коза виявляється знає мову Древніх, слухняно побрів до складу. Магда дріботіла за ним, періодично тицяючи носом у мішки та банки.

— Господи помилуй, Олесю, та тут справжні Авгієві стайні! — прохрипіла Магда, витягаючи з кутка пучок якоїсь запліснявілої трави. — Дивись на це! Це не ліки, це гербарій епохи мезозою. Дурний піп тебе хрестив, Кроне! Ти цим збирався лікувати? Та тут від одного запаху можна копита відкинути, навіть якщо ти тричі дракон.

  Я озирнулася навколо. Павутиння на вікнах, засмальцьовані столи, підлога, яка не бачила води з часів заснування замку.

— Міро! — гукнула я служницю. — Мені потрібна допомога. Тут не лазарет, тут розсадник зарази. Приведи дівчат, відра з гарячою водою, луг і щітки. Будемо вимітати цю «вікову мудрість» разом із пилом.

  Міра зникла і повернулася з двома служницями. Дівчата дивилися на мене так, ніби я наказала їм помити самого лорда Кайдена. Ситуація стала ще дивнішою, коли я, не чекаючи, поки вони почнуть, сама вхопила мокру ганчірку, підіткнула поділ своєї розкішної сукні та почала нещадно дерти стіл, на якому щойно лежав дракончик.

— Леді Еліро! — Міра мало не зомліла. — Ви... ви миєте підлогу? Ви ж магеса! Вища кров! Це... це нечувано!

— Магеса я чи ні, а в грязюці працювати не буду, — буркнула я, витираючи піт із лоба. — Працюйте, дівчата. Чистота — запорука того, що ваші дракони перестануть так хворіти.

  За годину лазарет блищав.

  Запах гнилі змінився на аромат свіжості та вимитого каменю. Крон, дивлячись на свої стерильні полиці, виглядав так, наче в нього відібрали сенс життя, але заперечувати не наважувався — Магда пильно стежила за кожним його рухом, періодично буцаючи під коліна, щоб не стояв без діла.

  Саме в розпал наших «гігієнічних процедур» двері відчинилися. До зали увійшла молода жінка. Вона була неймовірно схожа на Кайдена: те саме темне волосся, та сама гордовита постава, але в її зелених очах не було того льоду, лише тривога. Тея, сестра лорда, прийшла провідати малого дракончика.

  Вона завмерла на порозі, спостерігаючи, як майбутня дружина її брата з червоним обличчям і ганчіркою в руках відчитує старого цілителя.

— Я заважаю? — тихо запитала вона.

— Анітрохи, — я відклала ганчірку і випросталася. — Якраз закінчили дезінфекцію. Кроне, допоможіть мені з крилом.

  Під пильним поглядом Теї ми нарешті зафіксували вивих. Я використала техніку, яку застосовувала для великих птахів: м’яка, але туга пов’язка, що притискала крило до боку.

  Магда в цей час випорпала зі своїх «інспекторських» знахідок пучок сушеної таволги та живокосту.