6

  Не встигли ми з Мірою вийти з бібліотеки, як Магда, не відриваючись від читання сувою, гаркнула на Міру, що ніяково підскочила:

— Міро, поки не пішла — запам'ятовуй. Мені треба сюди п’ять томів «Базової магічної теорії» та «Історію енергетичних вузлів». І щоб не якісь обрізки, а повні видання! Щоб пообіді прислала якогось грамотного слугу, я йому список продиктую. Якщо принесеш сміття — поскубу тебе на сувеніри, ясно?

  Міра зблідла, кивнула і запитально глянула на мене. 

— Мені треба практикуватися у магії звісно. — я пробелькотала це з кислим виразом обличчя. — маги ж постійно вчаться. 

— А тепер, рушаймо до місцевого «коновала», — коза сплюнула на підлогу бібліотеки. — Подивимося, якими методами вони тут латають своїх лускатих аристократів. Є в мене підозра що все набагато гірше, ніж можна уявити.

Лазарет зустрів нас густим ароматом, що був сумішшю перегнилих трав, паленого пір’я та гострих спиртових парів. У повітрі висіла така важка  «несвіжість», що в мене відразу запершило в горлі.

  Цілитель Крон — сивий чоловік із руками, вкритими шрамами, — саме чаклував над якимось молодим драконом, що лежав на кам’яному столі. 

— Матінко моя... Дракончик! — вигукнула я, все ще почуваючись ідіоткою в цьому світі, та у ситуації загалом. Дракончик розміром з корови півтори сумирно лежав на животі.

  Поруч на стільчику лежав великий дерев’яний молоток, оббитий м’якою тканиною.

— Зараз, синку, зараз, — бубонів Крон, намагаючись вправити вивихнуте крило. — Трохи магії, трохи молитви...

  Він підняв молоток і з розмаху... гупнув ним по кістці дракона. Дракон жалібно вискнув.

  Я завмерла. В очах потемніло.

— Ви... що зараз зробили?! — мій голос зірвався на крик, перекриваючи навіть стогін дракона.

  Крон здригнувся і випустив молоток.

— Я? Вправляю суглоб, звісно. Ми так робимо вже триста років. Спочатку магічна настоянка, потім ударна терапія, потім...

— Ударна терапія?! — я підскочила до столу, відштовхуючи цілителя. — У нього ж мікротріщини в променевій кістці утворяться! Ви йому не суглоб вправляєте, ви його калічите! 

  Магда, не втрачаючи часу, застрибнула на край столу і почала оглядати зілля в глиняних горщиках та склянках. Вона понюхала одне, скривилася і перекинула його на підлогу розбивши склянку.

— Боже мій, хто це варив? Кроне? Це не ліки, це помиї для свиней, і то шкода! Тебе Кроне навчили добре — давати горобцям дулі! Ні за цапову душу — так знущатися над нужденним! — коза буцнула старого в стегно.

  Крон, роззявивши рота від шоку, спробував вщипнути Магду за вухо, але отримав такий удар головою в живіт, що ледь не склався навпіл.

— Звідки це... це... страховисько?! — задихаючись, просичав він. — Це ж їжа для драконів! Чому вона кусається?!

— Вона не просто кусається, вона ставить діагнози, — холодно відрізала я, оглядаючи крило. — Кроне, це варварство. Де знеболююче? Де фіксатори?

  Старий цілитель сів на лаву, тримаючись за живіт. Його очі стали вологими.

— Які знеболюючі, леді? Ви не знаєте...