5

  За кілька хвилин ми опинилися перед масивними дверима, обкутими сталлю. Коли вони відчинилися, я мимоволі затамувала подих. Бібліотека була колосальною. Стелажі з темного дерева піднімалися до самої стелі, де в напівтемряві ховалися старовинні сувої та фоліанти в шкіряних палітурках. Повітря було сухим і пахло папером, клеєм та чимось старим.

  Я підійшла до найближчої полиці, навмання витягла важку книгу поклала об'ємний фоліант на стіл і розкрила її. Моє серце впало.

— Я не можу це прочитати, — прошепотіла я, розглядаючи вигадливі закарлючки, що нагадували сліди курки на піску. — Це взагалі що? Якийсь шифр?

  Магда застрибнула на стілець поруч зі столом і, примружившись, зазирнула в книгу. На її морді з’явилася переможна посмішка.

— О, мамина черешня, це не шифр. Це старий добрий діалект Гаспидів. Мова, на якій писали ще тоді, коли ці твої ящери тільки вчилися вогонь з рота випускати.

  Магда раптом стала серйозною. Вона провела копитом по рядках, і мені здалося, що папір під її дотиком ледь помітно засяяв.

— Слухай сюди. У твоєму світі магія була такою рідкою, що її доводилося цідити крізь марлю роками. Я там стирчала в цій шкурі, бо мені не вистачало «палива», щоб повернути свою подобу. Доводилося потрапляти в рабство до тупих людей, які думали, що коза вільною бути не може — їй обов’язково треба або мотузку на шию, або в казан. А тут...

  Магда глибоко вдихнула повітря бібліотеки.

— Тут магії стільки, що аж у роті гірчить. З цими книгами і цим фоном я зможу отримати свою справжню подобу набагато швидше, ніж ти думаєш. Я знову стану людиною, дівко.

Я глянула на неї з надією.

— Це означає, що і я зможу повернутися?

  Магда раптом різко повернулася і з усієї сили буцнула мене рогом у ляжку.

— Ай! Та за що?! — зойкнула я, хапаючись за ногу.

— За те, що ти знову думаєш про дім! — рявкнула коза, і її очі стали майже червоними від раптової злості.

— Ти про дім будеш думати, коли я тобі скажу! А зараз придивися навколо. Ти в золоті, ти молода, і в тебе під боком цілий клан хворих драконів, яких треба лікувати. Насолоджуйся, поки можеш, бо розчарування — це довгий процес. А мені потрібен час, щоб розібратися в цих закарлючках!

  Вона знову встромила носа в книгу, залишивши мене розтирати забите місце. Міра, яка стояла в кутку, виглядала так, ніби вона щойно побачила, як коза перетворює свинець на золото.

— Леді Еліро... ваша помічниця... вона вміє читати мову Древніх? — прошепотіла служниця.

  Я подивилася на Магду, яка вже щось захоплено бурмотіла собі під ніс, і зітхнула.

— Міро, вона вміє не тільки читати. Вона вміє псувати життя всім навколо. Давай краще пошукаємо якісь книги з анатомії... ну, цих ваших «величних». Бо відчуваю я, що без клізми ми тут не обійдемося. 

— З ана.. чого? — Міра нахмурилась, не розуміючи, чого я від неї хочу.

— Ну про будову драконів, чи з чого вони складаються, кишки там серце, печінка? — по мірі того як я озвучувала запитання, служниця біліла, червоніла і в кінці аж руками прикрила рота. 

— Я не зовсім розумію про що ви говорите пані. Але думаю ви хочете знати про внутрішній світ драконів, у нас є в замку цілитель, вам краще мабуть поговорити з ним. Я вас можу провести у лазарет. — судячи з погляду Міри на мене, вона вважає мене божевільною і щонайменше небезпечною для лорда Кайдена.

  Що ж, це теж плюс.

  Дивлячись на її тремтячі губи, Міра вже подумки склала протокол мого допиту. Ну ще б пак: приїхала наречена і з порогу вимагає детальну схему ліверу свого судженого! В її очах я явно виглядала як екзотичний маніяк, що планує пустити грізного володаря Чорних Гір на ліверний паштет або закатати його печінку в слоїки на зиму.

  Мені довелося зробити максимально невинне обличчя (що з моїм новим ляльковим виглядом було неважко) і подумки молитися, щоб нас не закрили в місцевій вежі для божевільних ще до того, як я знайду хоч якийсь антибіотик.

  Магда, не відриваючись від читання, лише коротко мекнула:

— Оце діло! Починай працювати, лікарю, бо твій лорд Кайден скоро сам до нас приповзе, і не факт що ціленький.

Лазарет, так лазарет. Мій внутрішній Айболить уже передчував грандіозний шухер. Мені от просто цікаво: як вони взагалі збивають температуру істоті, яка за своєю природою має дихати вогнем? Пхають у нього відро льоду чи ставлять клізму з рідким азотом?

  Головне — щоб місцевий ескулап не виявився якимось шаманом, який лікує запалення легень танцями з бубном та сушеними мишами. Бо якщо я побачу, що дракону титанових масштабів прикладають до луски святу ікону чи подорожник, у мене ввімкнеться режим дипломованого ветеринара в третьому поколінні. І тоді бідний цілитель дізнається, куди саме цей подорожник можна заштовхати без використання магії.

  І роблячи висновки з виразу обличчя Магди, це був лише початок нашого «веселого» перебування в замку Чорних Гір.