Глава 13. Перший поцілунок

— Помітно вже?

Арі крутилася перед дзеркалом в короткій сукні й розглядала плоский живіт.

— Ти на третьому місяці, але помітити що ти вагітна може лише гінеколог. І то для цього йому треба апарат УЗД. — Заздрісно буркнула я й глянула на свою фігуру в дзеркалі.

Ну якщо стати боком, трохи втягнути живота й випнути груди, то нічого так. Жаль, що вранці зʼїла той шматочок шоколаду… Зараз би була на кілограма два стрункішою!

Ми збиралися до клубу. Я була б не проти й просто кудись сходити прогулятися, та Арі наполягла. Скоро її живіт справді стане помітним, а темп життя, котрий уже почав змінюватися, зовсім перемінить полюси, тож сьогоднішня гулянка — це своєрідне прощання з колишнім існуванням.

— Мої гарнюні! Скоро мої розпухлі ноги зможуть влізти лише в розтоптані кросівки Адріана… — Розглядала Арі з любовʼю свої туфельки.

Мені пригадалися слова професора про підбори. От… зараза! Знову він! Заборонила думкам про давнє кохання заходити з парадного, так вони непомітно крадуться з чорного ходу… І ніяк на моє рішення одягнути шпильки зауваження фізика не вплинуло!

Не бачила чоловіка цілу вічність. Після тієї розмови була така зла, що знову стала його уникати, від гріха подалі. А потім фізику вже й не до мене стало. Бо ж конференція вже за тиждень. От і добре! Він поїде, а я, нарешті, прийду до тями.

Аріша одягнула коротку червону сукню, бо ж хотіла привертати увагу своєю сексуальністю, доки ще могла. Я обрала смарагдову сукню до колін. Занадто відкритий верх, як на мене, але може це наш останній похід до клубу.

— Запалимо? — запитала подруга і підморгнула.

***

Ми сиділи в барі й пили коктейлі. Арі підперла голову рукою і намагалася не заснути, а я підбурювала її фантазіями, як ми могли б запалити цей вечір.

— А хіба ми вже не запалили?

— Якщо ти про бороду бармена, яка трішки спалахнула, коли ти посунула від себе той горючий коктейль, то ні! Це не рахується.

— Той шмурдяк так смердів… Я вже втомилася. Чому так мало людей?

— Бо лише девʼята.

— Що?

Аріша потягнула мене за руку, на якій красувався годинник позолоченим циферблатом.

— Не може бути! Я вже так хочу спати… А раніше ми гуляли б пів ночі та навіть не помітили б відсутність сну. Ех, веселе життя починається! То може, хоч щось пожуємо?

Я покликала бармена. В меню й справді були закуски. Класний клуб!

— Що вам? — запитав парубок, не підходячи надто близько. Свою довгу рокерську борідку прикрив від нас рукою.

— А подушка у вас є? — запитала Арі.

— Немає.

Подруга знизала плечима й усміхнулася.

— Тоді, красунчику, нам сирну тарілку й канапки з ікрою.

Клуб потроху заповнювався людьми. Ми навіть встигли потанцювати до того як Арі в котрий раз втекла до туалету.

Тож, коли я відчула дотик до плеча, подумала що то вона, тому повернулася з широкою посмішкою, яка так і приклеїлася до губ.

Переді мною стояли два чоловіки. Одного я знала так добре, що заскрипіли зуби.

Професор був одягнений у чорні джинси та білу футболку. Це настільки відрізнялося від його звичних костюмів, що на секунду підвисла. А він помітив і його губи викривила саркастична усмішка. Цікаво, це єдина в його арсеналі, чи лише така у вільному доступі для мене?

— Веснянко, давно не бачилися! Не очікував тебе тут зустріти!

— Ага… Де б ми ще побачилися?

Поряд з професором стояв чимось знайомий молодий чоловік. Де я його бачила? Коли той протягнув мені руку і широко всміхнувся, я ледь не вчепилася в кінцівку клешнями.

— Родіон?

Хіба бувають такі збіги? Боже, Аріша впаде, як побачить його.

— Так. Я теж тебе памʼятаю. І твою подругу також. Вона тут?

Що робити? ЩО РОБИТИ? Чи захоче Арі його бачити, і чи не вплинуть подібні хвилювання негативно на її стан? Але ж добре було б їм поговорити...

— Так, вона тут.

Професор підозріло поглядав на нас обох. А мені захотілося дізнатися хоч якусь інформацію про батька мого майбутнього похресника.

— А ви звідки знайомі?

Відповів професор:

— Ми з Родьою товаришуємо ще зі школи.

Родіон весь час крутив головою, виглядаючи когось у натовпі. Арішу? То добре, чи погано, що він її не забув?

— Зараз повернуся, — випалила я й поспішила до туалету. Треба попередити подругу і дати їй вибір.

Арі стояла перед дзеркалом і підводила уста своїм улюбленим вишневим блиском. Лише ним фарбувалася останнім часом.

— Боже, люба, ти ніби чорта лисого побачила!

— Приблизно так і є.

Аріша вдивилася уважніше в мою схвильованість і повернулася обличчям, спираючись на раковину.

— Розповідай!

— Там Потоцький…

— Ого! Де б ви ще зустрілися?

— І я так сказала! Але він не сам. З ним Родіон.

Очі Аріші зблиснули й одразу ж погасли. Проте я помітила, як стиснулися пальці подруги й потім дрібно затремтіли.

— І як він?

— Все такий же красунчик. Питав про тебе.

Здалося, Аріша геть і не здивувалася.

— Можливо, вам варто поговорити? Ви так і не бачилися після тієї ночі. Він не знає про дитину. То може…

— Бачилися ми. Точніше я його бачила.

— Що?

Аріша раніше мені про це не розповідала. Я підійшла ближче й легко потерла худеньке плече, аби підтримати.

— Ага. Я йому контактів не лишила, проте він залишив мені свої. Родіон багато розповідав про фітнес-центр, в якому часто бував, тож я зазирнула туди якось. Побачила, як він клеїть інструкторку і пішла собі. Цей хлоп ще той бабій!

— Мені так жаль!

В серці вертливим червʼячком закрутився щем і точив, і точив собі нори.

— А мені ні. Дитина — то мій вибір і моя відповідальність. Тож все гаразд. Тільки не кажи йому про вагітність, окей? І професора попередь! Не зараз.

Арі вкотре підмалювала вуста, а тоді глянула на мене з посмішкою і промовила: