Глава 10. Танець і нічого більше?

Завтра Новий рік. Сьогодні тато влаштовує корпоративну вечірку в ресторані. Запрошені всі співробітники університету. Навіть охоронець дід Микола з прохідної.

Ми з Арішею втиснулися в симпатичні сукенки й фарбували губи в туалеті.

— А тут нічого так!

Подруга потроху приходила в себе після новини про вагітність. Запис до гінеколога ще за тиждень, а про своє рішення щодо дитини Арі не повідомляє. Просто удає, що нічого не змінилося.

— Так, гарний ресторан. Тут в туалеті затишніше, ніж у нас на кафедрі!

— Скрізь затишніше, ніж у нас на кафедрі. Як тобі мій новий вишневий блиск для губ?

Схоже, той Родіон таки проник глибше, ніж у тіло, якщо через нього подруга вже втретє купила новий блиск.

— Соковито.

— Тримай, — протягнула Аріша мені тюбик. — Хай буде добре видно вуста, які не можна поцілувати.

— Ти знову про професора?

— Я про гештальт, люба, лише про нього!

Арі підморгнула мені і її гарне обличчя осяялося посмішкою. А я таки узяла блиск.

Ресторан був святково прикрашений і увійшовши до зали я відчула, ніби потрапила в зимову казку. Біля входу красувалася пишна ялинка, прикрашена срібними шишками й деревʼяними фігурками кумедних сніговичків. Біля дерева стояли симпатичні декоративні подаруночки.

Столи були накриті білими скатертинами й на них поблискували дрібні сніжинки, ніби хто й справді впустив до приміщення трішки зими. А від серветок, складених у формі ялинок, ледь не запищала у голос. То он де чарівний настрій ховався від мене весь цей час — у цьому ресторані!

Я підморгнула оленю, що зазирав до вікна, й замилувалася гірляндами, які ніби звисали з його рогів. Просто вау!

Музика лилася по залу легка й приємна з протяжними нотками скрипки. Ми з Арі віддавалися мелодії, жуючи канапки й запиваючи їх шампанським. Аж тут настала тиша. Ректор вийшов поперед музикантів і широко посміхнувся.

Тата любили в університеті. І студенти, і викладачі бачили в ньому міцну справедливу руку, яка все тримає під контролем, а коли треба то й смачного ляща відвісить.

— Шановні колеги, дорогі друзі! Сьогодні ми зібралися у такій теплій, дружній атмосфері і я хочу звернутися до кожного з вас зі словами вдячності та підтримки. Мені надзвичайно приємно бачити, як кожен із вас вкладає душу у свою справу. Разом ми створюємо щось більше, ніж просто навчальний заклад – ми будуємо майбутнє! Новий рік – це час для нових починань, амбітних планів і мрій. А ще це час, коли ми можемо озирнутися назад і сказати: ми зробили чимало. Я впевнений, що попереду нас чекають нові звершення, проєкти й можливості, і я радий, що можу йти цим шляхом разом із вами. Тож дякую вам за все, що ви робите, і давайте піднімемо келихи за нашу велику університетську родину!

Почулися аплодисменти. Тато, що зовсім не пив, тримав у руках шампанське й зробив малесенький ковточок. Тоді він підійняв очі, знайшов у натовпі мене і підморгнув. Довкола його очей розсипалися дрібні зморшки, як згадка про прожиті роки. Я підморгнула у відповідь.

Не одна викладачка кидала на мого батька млосні погляди, та він їх ігнорував, бо досі беріг вірність мамі. Спочатку мене це тішило, та зараз його горда самотність кидалася в очі й кроїла серце.

Встигла ступити до нього крок, як біля тата зупинилася професорка Черненко. Сьогодні вона була одягнена в сіру вʼязану приталену сукню й блискучі чобітки, а волосся зібрала у високу зачіску. Було дивно бачити її такою… помітною?

В очах тата раптом спалахнув інтерес. Професорка того не помічала, показуючи ректору щось в документах, а чоловік на них майже не дивився. Хм… Вони ж працюють разом років десять й ніколи раніше тато не звертав на Маргариту Вікторівну більше уваги, ніж того вимагала посада. Щось змінилося?

Аріша потягнула мене до іншого фуршетного столу. Тут були різні солодкі смаколики. В руках подруга тримала шампанське, та досі не зробила жодного ковтка, хоча кілька разів підносила келих до губ.

— Якщо не пʼєш, то може краще лимонаду чи чаю?

Ми обидві розуміли причини, які змушують Арі утримуватися від алкоголю. Як і розуміли причини, по яким подруга взагалі його узяла до рук. Так само вона кожного ранку сиділа з чашкою гіркої кави у квартирі за сніданком, проте так її й не пила. Великі дози кофеїну могли зашкодити дитині. Життя без кофеїну могло зашкодити Аріші. Тугий вузол, який розплутається вже за тиждень.

— До біса! — подруга сунула фужер мені до рук й пішла до бару замовити чаю.

Залом попливла нова мелодія. Цього разу хтось грав на фортепіано. Легкі й ніжні доторки до клавіш чіпляли за живе, мов руки музиканта бігали не по нотам, а по моєму тілу.

Я в трансі пробралася ближче до імпровізованої сцени й побачила професора Потоцького. Чоловік у чорному костюмі сидів за білим роялем і його руки впевнено й легко ковзали клавішами. Було відчуття, ніби інструмент під його пальцями живий, і він то тихо й ніжно відгукується на доторки, а то сильно й емоційно вибухає нотними станами.

Музика лягала на шкіру мурахами. Я відчувала, як вони бігають під сукнею і живо уявляла, що за ними вслід під коротенький край пробираються руки професора. В горлі до хрипу пересохло, тож випила шампанське Аріші й затамувала подих. Очі Артура Андрійовича відірвалися від клавіш і безпомилково знайшли мене у натовпі.

Гуп-гуп! Хто це гатить так голосно, що вуха позакладало? Ааа… То моє серце намагається втекти з грудної клітки.

Сині очі манили глибиною. Мій особистий згубний океан. І я тону в ньому, навіть не намагаючись дістатися берега.

Оглушливі оплески примусили винирнути. Я дивилася, як підводиться професор і йде в мій бік, не відриваючи погляду. Чоловік виглядав так, ніби йому до шампанського додали приворотного зілля. Фізика зупинив Горденко, а я вперше зраділа появі цього грізного чоловіка.

Мені справді важливо читати ваші думки, щодо книги, тож чекаю на вас у коментарях)