Глава 7. Наслідки хвороби

Ото видала! І не збрехала навіть. Як не крути та я таки була закохана. Колись! Зараз же те кохання обернулося чорною лавиною, що текла венами й труїла кров. Але ж ненависть треба було б пояснити, на відміну від закоханості.

Фізик завис. Видно якісь оновлення прийшли на материнську плату. А тоді поставив чашку й встав з мого столу. Невже гадає, що відійшовши на крок, встановив між нами безпечну відстань?

— Еееммм…

Доки чоловік думав, як реагувати, я приховувала задоволення за закоханим дурнуватим виразом обличчя. Окуляри на носі додавали впевненості. А ще впевненості додавали всі ті роки, які я вважала себе нікчемою через відторгнуте дитяче кохання.

Чоловік міг би перепросити тоді, міг би пояснити щось про статус вчителя й учениці між нами, міг би просто відмовити, та фізик порвав моє серце на шматки й викинув у смітник, тож маленька помста не завадить.

— Ви впевнені? — схрестив професор руки на грудях.

Захищається? Почуває себе невпевнено й зніяковіло? Те, що треба!

— Так! Я намагалася тримати почуття при собі, але це складніше, ніж здається. Саме тому я вас уникала, бо ж закохана, як березнева кішка! 

Я зовсім не боялася виглядати безглуздо. Так втомилася від постійних переживань щодо професора… Може тепер хоч зникне той клятий гештальт?

— Що ж… Ви мила дівчина, Ксеніє, та я зараз маю не найкращий період у житті для стосунків.

Не найкращий період для стосунків? Це він свій одружений сімейний стан має на увазі? Схоже, Аріша мала таки рацію і фізик відростив собі ще ту козлину борідку!

— Так-так! Я все розумію! Тому й уникла вас. Це найкращий вихід із ситуації! І вам без зайвих неприємностей, і мені не так боляче. Бо кожен погляд на вас як удар ножем в моє розкраяне серце!

Ця розмова побудована на адреналіні й затяжному безсонні. Я просто втомилася. Справді втомилася! Носити в собі кохання без відповіді у шістнадцять зовсім не те саме, що у двадцять шість. А у мого кохання за ці роки погнили усі паростки й листочки, тож виривати треба одразу й з коренем. Тепер професор у мій бік і не гляне, що полегшить задачу! Чоловіки до писку бояться закоханих у них дівчат.

— Розумію. То я пішов?

Дозволу питає, ніби поженуся за ним слідом.

— Ідіть.

Чоловік поставив чашку, востаннє кинув погляд, ніби петлю на шию, і мене так накрило тією синьою безоднею, що могла б і правда побігти за чоловіком хвостиком. І так пів життя пробігала, пора б вже зупинитися!

Гештальт протяжно занив, знову зачиняючись за дверима. Цього разу товстелезними, з метровими засувами й важкими замками. Краще вже так, ніж дірка у грудях, яку продуває усіма зустрічними вітрами!

Аріша була вдома. Подруга рідко проводила вечір пʼятниці на дивані перед телевізором. Їй досі недобре? Якась вона бліднувата. 

— Та все ок, Ксеню. Просто вчора менше треба було пити! — відмахнулася Арі від запитань.

А я помітила новий блиск для губ на столі. Того ж хлопця звали Родіоном? Він явно запав подрузі в душу, якщо вона через нього вчора напилася, а сьогодні поповнила запаси косметички.

— А що у вас з професором? Поговорили?

— Ага, — я лягла на диван й закинула ноги на подушку, яка лежала на ногах Аріші. — Поговорили. І я видала таке зізнання у почуттях, що він тепер і на кілометр до мене не підійде!

— Що ти зробила?

— Зізналася у коханні, кажу. І це спрацювало. Професор пішов не вимагаючи інших відповідей. Такі зізнання занадто голосні, щоб щось за ними помітити. От і він не помітив брехні.

— Люба, а ти хіба брехала?

От завжди Арі так! Вигадуй, не вигадуй, а копняка під сраку получиш такого, що всі думки на місце стануть!

— Без коментарів! А тепер у рубриці “Зрадливе кохання” новий гість. Арішо, скажіть, ви ще спілкуєтеся з Родіоном?

Подруга надулася і скинула мої ноги. Арі спочатку переживала біль і лише згодом могла про нього говорити. Тоді, коли свіжі спогади не кусали за язика.

То все-таки Родіон причина покупки нового блиску й прихованого суму в дівочих очах! Невже і справді аж так запала?

Аріша любила хлопців, але різних і не довго. Не хотіла надто захоплюватися й зарано будувати сімʼю. Саме це сталося з її батьками. Закохалися у вісімнадцять, а у девʼятнадцять народили Арішу. Дівчина заприсяглася, що доки в голові та в кишенях вітер ніяких міцних стосунків!

— На вечерю у нас паста. В мене зубна, бо досі нудить. Наступного разу нагадай мені не мішати коньяк з пивом через різних перелітних голубчиків, агась?

Подруга рано пішла спати, а я все крутилася. Всередині свербіло від думки, що тепер професор вважатиме мене закоханою дурепою. Хоча, нічого ж не змінилося. Він завжди був про мене такої ж думки! Зате тепер не підходитиме і припинить ставити запитання. Не казати ж йому, що уникаю, бо спогади одразу повертають мене в стан невпевненої у собі школярки, яка закохалася у свого вчителя?

Вихідні пройшли весело. Приїхав Адріан, брат Аріші. В суботу ми ходили до бару, а в неділю поїхали до клубу.

Жаль лише, що Аріша так і почувала себе погано, тому не відпочивала як годиться. Виявилося, що нудота була не разовою акцією. Виною всьому був кишковий грип, підхоплений від студента. Добре, що не горе розбитого серця…

За вихідні я розвіялася, як і сумні думки в голові. Навіть пофліртувала з симпатичним хлопцем біля барної стійки. Далі словесної гри діло не просунулось, але початок покладений і це вже не мало! Можна йти з новими силами у завтрашній день!

Весь тиждень йшли дощі. Світ довкола посірів, ніби вицвів. Хотілося сніжної казки, та зима радувала хіба що мокрим снігом, який танув не долітаючи до землі.

Та навіть гірше за погоду були університетські будні. Сесія в самому розпалі. Заліковки, нещасні обличчя студентів, прохання про допомогу, незакриті пропуски, гора нашвидкоруч зроблених лабораторок і знову заліковки. Здавалося, навчальний семестр не матиме кінця.