Весняний ресуанс

Монолог Влади: Крига і Полум’я

Мій світ будувався на строгих лекалах і швах,

Де кожен мій крок — це заздалегідь вивірена траса.

Я вчила мовчання, я ховала свій власний страх,

Бо для батька «дисципліна — понад усе» і окраса.

Мене називали холодною, мов перший сніг,

Трояндою, що застигла в прозорій неволі.

Але хто з них бачив, як б’ється вогонь біля ніг,

Коли ти стаєш проти власної, хибної долі?

Дядя каже: «Борги». Батько каже: «Це честь».

А я бачу очі, де відчай змішався із гартом.

Ти не розумієш, наскільки ти сильна, аж десь

Всередині крик: «Зупинись! Це життя, а не жарти».

Кажуть, жінка — це крихкість. Можна втомитися, так.

Можна на мить опустити знесилені руки.

Але потім ти встанеш. Це не обов’язок — знак,

Що ти цілий світ для того, хто терпить ці муки.

Я скидаю свій панцир. Нехай розбивається скло.

Хай дрижить цей ангар і борги розлітаються прахом.

Я більше не лялька. Я — те, що крізь кригу зросло.

Я — троянда, що стала для ворога власним страхом.

Подобається

#303 в Різне
#11 в Поезія

Відредаговано: 22.03.2026