Весняний ресуанс

Скляний резонанс весни

Ця весна б’є по нервах, як лезо по тонкій струні,

Розрізає повітря, що пахне дощем і тривогою.

Світ навколо святкує, а що залишається мені?

Тільки міряти біль цією кривою дорогою.

Ти кажеш: «Дивись, розквітає життя і трава»,

А я бачу лише, як сиплеться небо у попіл.

У горлі застрягли останні, холодні слова,

І кожен мій крок — це німий, невидимий опір.

Весняний цей шум… він занадто гучний для душі,

Де кожен промінь — як голка під саму шкіру.

Пиши про надію, чи просто про неї мовчи,

Коли вже не лишилося світла, не лишилося віру.

Там, де мала б цвісти найніжніша у світі троянда,

Залишився лише колючий, сухий сухостій.

Ця весна — не дарунок, вона — нескінченна обсада,

У полоні якої я марно шепочу: «Постій…»

Не клич мене в сонце. Не треба фальшивих оновлень.

Мій внутрішній березень вкритий крихким льодом.

Я — тільки луна від колись несказаних мовлень,

Що котиться прірвою, вмита солоним медом.

Подобається

#303 в Різне
#11 в Поезія

Відредаговано: 22.03.2026