Весняний ресуанс

Монолог вісімнадцятирічної весни

Мені вісімнадцять. Весна за вікном розцвітає,

А в небі — не птахи, а ракети літають.

Я мала б про іспити думати, про перше побачення,

А натомість — про вибухи, про втрати, про значення

Того самого слова «життя», що в душі моїй квітне.

Я бачу, як небо стає неймовірно блакитним,

Як сонце цілує розбиті шибки мого дому,

І в серці моєму — не страх, а якась невідома

Свобода. Я дивлюсь на траву, що пробилась крізь попіл,

І вірю, що світ ще побачить надію в Європі.

Мистецтво моє — це не фарби, а слово про бої,

Про тих, хто стоїть, про надію, про весну, про двоє

Людей, що в окопі співають про тишу весняну,

Про те, що війна — це лише тимчасова рана.

Я вірю, що весна — це не просто пора, це ознака,

Що життя перемагає, і кожна війна колись затихає.

Подобається

#303 в Різне
#11 в Поезія

Відредаговано: 22.03.2026