Весняний дощ
Приречена краса
Я вже не чую твої кроки,
Ти десь далеко, уві сні.
Біжить життя, спливають роки,
Біль не вщухає зовсім. Ні!
Говорять: з часом все минає,
Лікує він і горе й біль.
Та твій цілунок серце крає,
Він наче трунок, ніби хміль.
Хотіла б я його забути
Й слова оті, що лиш твоя.
І лиш твоєю хочу бути,
Та, жаль, це воля не моя.
Господь інакше все відміряв,
Шляхи не звідані його.
А хто із нас тоді не мріяв,
Щоб було так, як у кіно?!
І щастя доверху горнятко,
І незрадливий хеппі-енд.
Й на тебе схожеє дитятко,
І незабутній той момент.
Коли в обіймах ти тримаєш
Мене одну – я цілий світ!
Ти почуттями ніби граєш,
А я кохаю сотні літ…
Усе життя, у світі цьому,
Коли ще нас і не було,
Я вже кохала невідому
Твою приречену красу.
Відредаговано: 13.03.2023
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
