Весняний дощ

І вже нічого не чекаю,
Весняний дощ змиває сон.
"Я подзвоню", – у слухавці лунає,
Й відлунням стелиться, немов у полі льон.

Я не чекаю зустрічі, чи навіть слова –
Тобі страшні вони тепер.
Я не бажаю нашої розмови,
Банальні фрази вітер стер.

І обіцянок я не хочу більше –
Не варті всі слова ані гроша.
Кидаєш їх, неначе квіти. Гірше!
Сльозами захлинається душа.

Ти не даєш себе любити,
Та хочеш щастя. Так завжди –
З ним не потрібно говорити,
Його поклич і забери.

Таке невимушене й щире,
Цікаве, горде, золоте.
Кохає до нестями й вірить
В усе найкраще і просте.

Вікторія Рудь

Подобається

#2459 в Різне
#619 в Поезія

У тексті є: кохання і біль, приречена краса, втрачене щастя

Відредаговано: 13.03.2023

Додати до бібліотеки

Поскаржитись