9

Від ліків я просто провалилася у темряву, шум та різні голоси витягнули мене з того стану. Я відкриваю очі та зустрічаюся поглядом зі схвильованим Марком. Одразу ж помічаю, який він замучений, під очима синці, здається, він не спав всю ніч. У дверях стоїть Макс, руками показує сердечко та йде геть, як же він мене злить. У голові повільно спливають картинки вчорашнього дня, я ж заснула поруч з дідусем, а зараз його немає. Серце від хвилювання починає дуже сильно битись, думка, що його забрали, мене дуже лякає.

— Де дідусь? —  мій голос вже тремтить від страху, Марк ніжно торкається долонею моїх щічок та поцілує у носик.

— З ним все гаразд. Він у безпеці в приватній клініці, де доступ до нього будемо мати тільки ми, — його слова мов мед для моєї душі, дідусь у безпеці.

— Що у тебе сталося? Ти ж знаєш, що це Макса робота? — не збираюся приховувати від нього нічого, нехай знає правду, але на мої слова не було жодної реакції, здається, Марк і так знав, хто це.

— У нього з батьком буде серйозна розмова, але ти не переживай, більше він тебе не образить, — Марк ніжно обіймає мене до себе, я вдихаю аромат його тіла та нарешті почуваюся себе у повній безпеці.

— Я так злякався за вас, той час, поки я був у поліцейському відділку, здавався для мене вічністю, — він сильніше притискає мене притискає до себе, а у мене на очах з'являються сльози, але це вже сльози радості.

— Я кохаю тебе, Марк, — вирішую сказати першою, я просто не можу мовчати про свої почуття, особливо зараз.

— Я тебе також дуже сильно кохаю, — він цілує мої щічки, носик. Спускається до моїх губ та дарує пристрасний поцілунок, у якому я відчуваю любов та те, як сильно Марк скучив за мною.

Моє серце тріпоче від радості, приємне тепло розливається по тілу, нарешті він поруч зі мною. Його руки на моїй талії, а мої обіймають Марка за шию, сильніше притискаючи до себе. У голові зараз немає жодних думок, вони зникають кожного разу, як ми цілуємось.

— Поїхали звідси. У мене для тебе є сюрприз, — сказати, що я зраділа, це нічого не сказати. Мені дуже сильно хотілося покинути цей будинок, а слова про сюрприз тільки посилили моє бажання.

Я широко усміхаюся та багато разів киваю на знак згоди. Ми беремося за руки та спускаємося на перший поверх. Я дуже сильно хотіла, щоб Макса вже не було вдома, і ми могли спокійно піти геть. Але виявилося, що всесвіт не на моїй стороні, і у вітальні нас вже чекали Макс та його батько. Даремно я погано думала про Остапа, він виявляється нормальний чоловік, та вчора я була у не дуже хорошому психологічному стані, тому сподіваюся, він на мене не ображається.

— Дякую вам, Остапе, за допомогу, — міцніше стискаю руку Марка, мені необхідно відчувати його підтримку, адже під пильним поглядом Макса мені важко втриматися на ногах.

Остап усміхнувся на мої слова та штовхнув рукою Макса вперед, натякаючи йому на щось.

— Я дуже сильно вибачаюсь за свою поведінку. Наступного разу підкину щось більш цікаве, — Макс підморгнув та з переможною посмішкою йде на другий поверх. Остап важко видихає, напевно, він думав, що син зараз вибачиться перед нами.

— Прийміть мої вибачення за сина, я зроблю все, щоб він забув про ці дурниці, — чоловік поклав руку на серце та опустив голову, якщо чесно, мені його навіть трохи шкода стало, уявляю, як Макс псує йому нерви.

— Вам немає за що вибачатись. Ви нам допомогли, і у жодному разі не відповідаєте за вчинки власного сина, — я намагалася говорити м'яко, щоб заспокоїти його. Остап з вдячністю поглянув на мене та кивнув.

— Добре, дядьку, ми вже поїдемо. До зустрічі, — чоловіки прощаються, і ми нарешті покидаємо цей будинок.

Мені вже не терпиться дізнатись, що ж за сюрприз мені підготував Марк, але я з останніх сил терплю, щоб не задати сотні питань. У машині на задньому сидінні я замітила багато сумок з одягом та різними речами, свого здивування я не приховувала.

— Ти кудись їдеш? — ошелешено запитую.

— Майже, потерпи, скоро все дізнаєшся, — мені потрібно зараз, цікавість розпирає мене зсередини.

Та скільки я б не задавала питань, Марк вперто мовчав або повторював, що потрібно потерпіти. Хвилини, що ми кудись їхали, здавались мені вічністю, та коли ми заїхали на підземну стоянку однієї багатоповерхівки, я вже нічого не розуміла. Запитань стало ще більше: до кого ми приїхали?

— Хто тут живе? — встаю перед Марком, не пускаючи його вперед, а він тільки знову мені усміхнувся, повністю проігнорувавши моє запитання.

— Ігнорувати не красиво, — показово надуваю свої губки, ніби ображаюсь на нього.

— Чим швидше ми піднімемось, тим швидше ти все дізнаєшся, — Варіантів немає, потрібно йти. Не знала, що Марк такий впертий.

Поки ми підіймались на ліфті, я весь час намагалася зрозуміти, що за сюрприз, куди він зібрався їхати та до кого ми приїхали зараз. Та коли Марк відкрив своїм ключем вхідні двері квартири, до мене почало доходити, що тут відбувається. Я зусіх сил трималась, щоб не запитати, що це і є його сюрприз. Ми пройшли всередину квартири, вона дуже простора та з мінімальним наповненням, видно, що тут ніхто не жив, та й ремонт тут закінчили зовсім нещодавно.

— Як тобі? — Марк з цікавістю розглядає мою реакцію, а я й не знаю, що сказати, квартира чудова, мені дійсно подобається.

— Вона простора та красива, чи я вона? — Марк проходить далі та відкриває мені вид спальні. Від її краси мені просто не вистачає слів, щоб описати, що я зараз бачу.

Велетенське ліжко стояло посеред кімнати, якщо бути точною, воно займало 1/4 усього простору. Стіни  молочного кольору, а смарагдові штори красиво контрастували на їх фоні. Шафа-купе на всю стіну з дзеркалами на всіх дверках робила кімнату візуально більшою. М'який білий килимок під ногами приємно торкався моїх ніжок, я не стрималась і провела по ньому рукою, від чого отримала масу приємних відчуттів.

— Вона неймовірна, Марк, — не можу скрити свого захоплення.