7

Серце так швидко б'ється, по тілу біжать мурашки, а мій погляд прикутий до напівоголеного Марка. Він зараз в одних штанах, тримає свою футболку в руках, а я не можу відвести погляд від його підтягнутого тіла.

— Подобається? — він усміхається, а до мене приходить усвідомлення, що я нахабно витріщаюсь на нього, щоки одразу ж спалахують полум'ям.

— У мене красивий наречений.

— Повір, ти набагато красивіша, — від його слів мені хочеться пищати від радості, але це буде максимально дивно. Тому просто мило усміхаюсь.

Марк підходить до ліжка, на якому я сиджу, а у мене серце перестає битися. Не уявляю, як зараз потрібно поводитися, паніка потроху починає повільно пробиватися у мої думки. Я стараюсь спокійно дихати, але чим ближче він, тим мені важче це робити. Повітря знову не вистачає, я знову у полоні карих очей, які так уважно за мною спостерігають.

— Якщо ти боїшся, я можу і на підлозі поспати, — від хвилювання не можу одразу ж зрозуміти, про що він.

— Я не боюсь, — мій голос зараз такий дивний, та й відчуття зараз дуже незвичні.

— Ти така мила, коли розгублена, — Марк нахиляється до мого лиця і ніжно цілує мене в губи, метелики в моєму животі вже кружляють у танці.

Поцілунок переростає у більш пристрасний, Марк сильніше притягує мене до себе, опускаючи на спину та нависаючи зверху наді мною. Одна його рука тримає мене за талію, а інша ніжно гладить моє волосся. Від цього поцілунку всередині починає все горіти, мені не вистачає кисню, та переривати його я не хочу. У голові зникають всі думки, є тільки ми, тут і зараз. Кожна клітинка мого тіла зараз просить продовження, але я швидко зупиняюсь. Напевно, я налякала Марка тим, що так різко відсторонилась. Його погляд такий прекрасний зараз, я бачу у очах бажання та любов до мене, але я ще не готова до більш серйозних стосунків.

— Вибач, сонце, я не зміг втриматись, — у кожному слові відчувається провина, а мені стає соромно за себе.

— Немає за що вибачатись, адже мені дуже сподобалося, — щиро усміхаюсь, та легенько проводжу долонею по його щоках та волоссю.

Марк обіймає мене та лягає збоку, він так близько, що мені здається, я не зможу заснути сьогодні. За тиждень моє життя дуже сильно змінилось, біля мене зараз мій наречений, і напевно це безумство, але я точно відчуваю до нього більше, ніж симпатію. З першого погляду в його карі очі я потонула без змоги виплисти на сушу. Спати я зовсім не хотіла, мені хотілось по більше дізнатись про Марка.

— Ти вже спиш? — тихенько запитую.

— Ні, — ніжно відповідає та цілує мене в шию, у мене від цього ураган мурашок пройшовся по тілу.

— А я тобі одразу ж сподобалась? — ставлю питання, яке мене цікавить, затамовую подих в очікуванні відповіді.

— Як тільки побачив тебе у білому сарафані, ти засіла в моїх думках, — сказати що відповідь мене шокувала, нічого не сказати, але пригадати коли саме була так одягнена я не могла.

— Це відколи? — обертаюсь лицем до нього, хочу бачити емоції.

— На день міста, тобі він дуже пасує,  — це ж було три місяці тому. Напевно, мої емоції легко прочитати на обличчі, тому що Марк починає сміятися.

— Не смішно, я просто не пам'ятаю, щоб ми бачились, — я б точно його запам'ятала.

— Ну, я не підходив тоді до тебе, поряд була Ліза, і я ніяк не міг від неї втекти, — знову ця Ліза, якби її не було, ми б ще тоді познайомилися.

— А чому потім до мене не підійшов?

— Ти швидко пішла, а я ж нічого про тебе не знав. Через деякий час я знову тебе побачив біля твого під'їзду, але тоді я мав термінові справи. Тому, коли я мав вільний час, я приїздив, але ніколи тебе не заставав більше, аж поки мені не пощастило, — я думала, з глузду з'їду за той день, а він каже, пощастило.

— Тільки не кажи, що ти спеціально мене болотом обляпав? — якщо це був такий метод познайомитись, він точно зараз отримає від мене.

— Це чесно вийшло випадково, — його сміх був таким заразним, що я також почала сміятись, згадуючи той день.

Ми ще трішки поговорили та заснули в обіймах одне одного. Це виявляється дуже приємно. Відчувати його запах та тепло— це просто неймовірна насолода. До ранку я проспала, не прокидаючись, а коли відкрила очі, зрозуміла, що Марка поруч немає. Швидко встаю, від чого голова почала паморочитися, та, не зважаючи на це, йду на кухню. Побачене мене приємно дивує: Марк у фартусі стоїть біля плити та смажить млинці, а бабуся тим часом робить до них різну начинку. У обох усмішка на обличчі, яка передається і мені. Прекрасний початок дня.

— Доброго всім ранку! — Вони одночасно переводять на мене свій погляд.

— Доброго, присідай, ми тут з твоїм Марком майже все зробили, — я зараз почуваюсь на сьомому небі від щастя, ось так би кожного ранку, і щоб мама була поруч.

— Поїдемо сьогодні до мами всі разом? — озвучую своє бажання, бабуся щасливо киває в знак згоди, а Марк про щось замислюється.

— Я зможу тільки відвести, у мене через дві години важлива зустріч. Але після неї ми зможемо ще десь погуляти, — у бізнесі вихідних немає, але так хотілось з ним побути у мами.

— Тоді швидко снідаємо і до справ, — не даю поганому настрою і шансу на існування, ми ж увечері погуляємо.

Сніданок пройшов чудово, бабуся з Марком дуже подружились і весь час про щось розмовляли, я ж просто мочки їх слухала. До лікарні ми приїхали у чудовому настрої, адже дуже скучили за мамою. Тому, попрощавшись із Марком, не забуваючи нашої традиції, я побігла наздоганяти бабусю, яка пішла попереду.

Тільки до палати мами я не дійшла, мене зупинила дивна картина. Біля палати дідуся Марка стояло двоє кремезних чоловіків, схожих на бандитів. Серце, здається, не билося від хвилювання за дідуся, тому я швидко пішла на розвідку. 

— Ви хто? —та на мене навіть не дивляться. Добре, пробую пройти далі, але мене боляче хапають за руку і відштовхують від палати. Що за безумство тут відбувається?