7

Серце так швидко б'ється, по тілу біжать мурашки, а мій погляд прикутий до на пів оголеного Марка. Він зараз в одних штанах, тримає свою футболку в руках, а я не можу відвести погляд від його підтягнутого тіла.

— Подобається ? - він посміхається, а до мене приходить усвідомлення що я нахабно витріщаюсь на нього, щоки одразу ж спалахують полум'ям.

— У мене красивий наречений

— Повір ти набагато красивіша - від його слів мені хочеться пищати від радості, але це буде максимально дивно. Тому просто мило посміхаюсь.

Марк підходить до ліжка, на якому я сиджу, а у мене серце перестає битись. Не уявляю, як зараз потрібно поводитися, паніка потроху починає повільно пробиватись у мої думки. Я стараюсь спокійно дихати, але чим ближче він, тим мені важче це робити. Повітря знову не хватає, я знову у полоні карих очей які так уважно за мною спостерігають.

— Якщо ти боїшся, я можу і на підлозі поспати - від хвилювання не можу одразу ж зрозуміти, про що він.

— Я не боюсь - мій голос зараз такий дивний, та й відчуття зараз дуже незвичні.

— Ти така мила, коли розгублена - Марк нахиляється до мого лиця і ніжно цілує мене в губи, метелики в моєму животі вже кружляють у танці.

Поцілунок переростає у більш пристрасний, Марк сильніше притягує мене до себе, опускаючи на спину та нависаючи зверху наді мною. Одна його рука тримає мене за талію, а інша ніжно гладить моє волосся. Від цього поцілунку, у середині починає все горіти, мені не вистачає кисню та переривати його я не хочу. У голові зникають всі думки, є тільки ми, тут і зараз. Кожна клітинка мого тіла, зараз просить продовження, але я швидко зупиняюсь. Напевно я налякала Марка, тим що так різко відсторонилась. Його погляд такий прекрасний зараз, я бачу у очах бажання та любов до мене, але я ще не готова до більш серйозних стосунків.

— Вибач сонце, я не зміг втриматись - у кожному слові відчувається провина, а мені стає соромно за себе.

— Немає за що вибачатись, адже мені дуже сподобалося - щиро посміхаюсь, та легенько проводжу долонею по його щоках та волоссю.

Марк обіймає мене та лягає збоку, він так близько, що мені здається я не зможу заснути сьогодні. За тиждень моє життя дуже сильно змінилось, біля мене зараз мій наречений і напевно це безумство, але я точно відчуваю до нього більше ніж симпатію. З першого погляду в його карі очі, я потонула без змоги виплисти на сушу. Спати я зовсім не хотіла, мені хотілось по більше дізнатись про Марка .

— Ти вже спиш? - тихенько запитую.

— Ні - і цілує мене в шию, у мене від цього ураган мурашок пройшлися по тілу.

— А я тобі одразу ж сподобалась - задаю питання яке мене цікавить , і перестаю дихати в очікуванні відповіді.

— Як тільки побачив тебе у білому сарафані, ти засіла в моїх думках - сказати що відповідь мене шокувала нічого не сказати, але пригадати коли саме була так одягнена я не могла.

— Це відколи? - обертаюсь лицем до нього, хочу бачити емоції.

— На день міста, тобі він дуже пасує - це ж було три місяці тому, напевно мої емоції легко прочитати на обличчі, тому що Марк починає сміятися.

— Не смішно, я просто не пам'ятаю, щоб ми бачились - я б точно його запам'ятала.

— Ну я не підходив тоді до тебе, поряд була Ліза і я ніяк не міг від неї втекти.- знову ця Ліза, якби її не було ми б ще тоді познайомилися.

— А чому потім до мене не підійшов?

— Ти швидко пішла, а я ж нічого про тебе не знав. Через деякий час я знову тебе побачив біля твого під'їзду, але тоді я мав термінові справи. Тому коли я мав вільний час я приїздив, але ніколи тебе не заставав більше, аж поки мені не пощастило - я думала з глузду з'їду за той день, а він каже пощастило.

— Тільки не кажи, що ти спеціально мене болотом обляпав ? - якщо це був такий метод познайомитись, він точно зараз получить від мене.

— Це чесно вийшло випадково - його сміх був такий заразний, що я також почала сміятись, загадуючи той день.

Ми ще трішки поговорили, та заснули в обіймах одне одного, це виявляється дуже приємно. Відчувати його запах та тепло, це просто неймовірна насолода. До ранку я проспала не прокидаючись, а коли відкрила очі зрозуміла, що Марка поруч немає. Швидко встаю, від чого голова почала паморочиться, та не зважаючи на це йду на кухню. Побачене мене приємно дивує, Марк у фартусі стоїть біля плити та смажить млинці, а бабуся тим часом робить до них різну начинку. У обох посмішка на обличчі, яка передається і мені, прекрасний початок дня.

— Доброго всім ранку - вони одночасно переводять на мене свій погляд.

— Доброго, присідай ми тут з твоїм Марком майже все зробили - я зараз почуваюсь на сьомому небі від щастя, ось так би кожного ранку і щоб мама була поруч.

— Поїдемо сьогодні до мами всі разом? - озвучую своє бажання, бабуся щасливо киває в знак згоди, а Марк про щось замислюється.

— Я зможу тільки відвести, у мене через дві години важлива зустріч. Але після неї ми зможемо ще десь погуляти - у бізнесі вихідних немає, але так хотілось з ним побути у мами.

— Тоді швидко снідаємо і до справ - не даю поганому настрою і шансу на існування, ми ж увечері погуляємо.

Сніданок пройшов чудово, бабуся з Марком дуже подружились, і весь час про щось розмовляли, я ж просто мочки їх слухала. До лікарні ми приїхали у чудовому настрої, адже дуже скучили за мамою. Тому попрощавшись із Марком, не забуваючи нашої традиції , я побігла наздоганяти бабусю яка пішла на перед.

Тільки до палати мами я не дійшла, мене зупинила дивна картина. Біля палати дідуся Марка, стояло двоє кремезних чоловіків, схожих на бандитів. Серце здається не билось від хвилювання за дідуся, тому я швидко пішла на розвідку.

— Ви хто? - та на мене навіть не дивляться. Добре пробую пройти далі, але мене боляче хапають за руку і відштовхують від палати. Що за безумство тут відбувається?

Біжу до лікаря мами, можливо він щось знає, та його зараз на місці немає. Руки вже тремтять від страху, тому вирішую набрати Марка, можливо він в курсі.