5

Ранок почався тепер як завжди, це напевно стає традицією, що Марк підвозить мене в університет. Пари проходили спокійно, Емма вже не так багато задає питань, що не може не радувати. Вона погодилася сьогодні піти зі мною вибирати для мене сукню, тому ми вже не могли дочекатись закінчення навчання. Та коли ми вже збиралися виходити з корпусу, нам перегородив шлях Макс із своєю свитою. Купка людей, мало в рот йому не заглядають, щоб, як вони думають, бути крутими та впливовими, але з боку це виглядає жалюгідно.

— Які люди і без охорони. А я думав, що ти вже на мене накапала, — от був такий прекрасний настрій, ні, потрібно було цьому дурбецалу до мене вчепитися.

— Відвали, Макс, — втрутилась Емма.

— А то що? Думаєш, я боюся когось? Дізнатися, хто твій наречений, було дуже легко. Але знаєш, я здивувався, коли дізнався, яку велику рибу ти упіймала, — от що йому від мене треба, злість вже ураганом трощить усе всередині.

— Тобі то яке діло? Тобі сказали відвалити, то провалюй. А мене більше не чіпай, тому що точно почну ходити з охороною, — очима пропалюю цього недоумка, який тільки сміється з моїх слів.

Тому, не бажаючи продовжувати цю безглузду розмову, беру подругу за руку і прямую до виходу, обходячи цих ненормальних. Але в спину собі чую:" Ти все одно моя будеш", ага, хіба що у твоїх мріях.

Через Макса мій настрій знов пішов до біса на прогулянку. Тому до торгового центру ми майже не розмовляли з подругою. Мені потрібно заспокоїтись, а то нічого тямущого ми сьогодні точно так не виберемо.

— Мір, не зважай ти на нього. А саме краще попередь Марка, а то не відомо, що може прийти Максу в голову, — Емма права, потрібно попередити, от купимо сукню і тоді подзвоню до нього.

Ми вибирали дуже довго, змінюючи один магазин за іншим. Все було не так і не те, то не підходив колір, то фасон не той. У мене вже не було злості, її замінив відчай, адже завтра вечеря, а сукні немає. Заходимо у останній магазин на сьогодні, ноги вже відмовляються, їсти хочеться дуже сильно, але сукню ми купимо сьогодні. Не уявляю, який раз, говоримо консультанту, по що саме ми прийшли. Нам знову приносять на вибір безліч різних суконь, і серед них я помічаю ту саму. Смарагдова атласна сукня, з красивим розрізом на ніжці. Вона на бретельках, красиво оформлене декольте, швидко приміряю її, та розумію, це точно вона. Сіла по моїй фігурі, мов друга шкіра, довжина мені до щиколоток, але цей розріз на правій ніжці робив мене в ній дуже сексуальною, але не вульгарною.

— Ти дивовижна, Міро. Марк точно втратить голову, коли тебе побачить, — я бачила по очах подруги, що їй дійсно подобається. Та й сама я відчувала себе казково красивою.

— Дякую, ти не уявляєш, як я хвилююсь, — думки про завтрашню вечерю мене трохи лякають, але там буде Марк, не думаю, що він дозволить мене ображати.

Мені підібрали ще босоніжки та сумочку, які сюди ідеально підходили. На касі ми зловили культурний шок від загальної суми, але діватись нікуди. Марк сказав, що це моя карта, і слава богам, тут хватило коштів. Я написала Марку, що вже звільнилась від справ та скоро буду їхати додому.дому. Година зараз вже трохи пізня, ми витратили на пошук сукні чотири години, стільки суконь, як сьогодні, я за все життя не міряла. Ми попрощались із подругою, вона поїхала додому, а я залишилась чекати на Марка, який написав, що приїде та забере мене сам.

Стояти самій було трішки лячно, я заспокоювала себе, як могла, але слова Макса не виходили з моєї голови. Самовпевнений та дуже нахабний, ось хто він. Потрібно дійсно зараз поговорити з Марком, а то увага цього ідіота мені подобається все менше і менше. Мої почуття не були помилковими, адже до мене підійшов Макс. Це просто безумство якесь, як він мене взагалі тут знайшов, чи то всесвіт не на моєму боці, і ми тут випадково зустрілися. Я вирішую не звертати уваги на хлопця, але від його погляду у мене всередині все кам'яніє. Не подобається він мені, ой як не подобається.

— Мене чекаєш? — його запитання заставляє мене розгубитись, у нього напевно точно не всі вдома.

— Я чекаю на Марка,— відповідаю найсерйознішим тоном, на який зараз здатна.

— Найшла собі багатенького,— в його голосі стільки образи відчувається, ніби я від нього до Марка пішла. Точно не нормальний.

— Яке тобі діло, Макс? — злість вже дуже сильно тисне на мене, мені хочеться кричати від злості, аби він від мене відстав нарешті.

— До кого? — він знущається, точно. Йому просто подобається мене злити.

— До мого життя,— вже майже кричу на нього.

— Не люблю, коли мене кидають,— у Макса точно проблеми з головою. І Марка якось довго немає, мені вже стає дуже страшно.

— По-перше, я тебе не кидала, по-друге, я прошу тебе відстань від мене,— це настільки абсурдна ситуація, дурнішу і придумати не можливо.

— Ось й твій коханий під'їхав. Не забувай про мої слова, лисичко, — Макс йде геть, а у мене стільки запитань виникає у голові. Що це взагалі було зараз? І як він мене назвав, лисичко?? Точно псих.

У мене просто камінь з серця впав, коли я побачила машину Марка. Я швидко підбігла до неї та сіла всередину. Трохи незграбно, але мені хотілося швидше відчути себе у безпеці. Пакети з одягом я поставила на заднє сидіння, а після того міцно обійняла Марка.

— Щось сталося?— я відчула, як він хвилюється. Тому не стала від нього приховувати та розповіла все про Макса.

— Тобі потрібна охорона? — але відповіді на це питання у мене немає.

— Я не знаю, Марк. Мені хочеться вірити, що він нормальний та просто хоче знущатися наді мною, але якщо ні...— по очах бачу, як він переживає за мене, і на душі стає так тепло від цього.

— Я щось придумаю. Якщо потрібна охорона, то у мене є один варіант. А зараз скажи, ти голодна?— згадка про їжу миттю активувала мій живіт, стало трохи соромно як він забурчав. Але Марк тільки усміхнувся.

— Обирай, яку кухню хочеш сьогодні скуштувати.