2

— І які ж будуть правила? А ще мені цікаво, для чого тобі це?

— Правила прості: ти моя наречена, так мають думати всі навколо .Ми будемо ходити на побачення, ти будеш приходити на сімейні вечері. Можливо, доведеться переїхати до мене, але це крайній варіант, — хвилювання стає сильнішим, я ж ніколи не брехала своїй бабусі, але заради здоров'я мами я готова.

— Тільки є умови: ти не будеш переходити особисті кордони. І тим більше шантажувати здоров'ям мами, якщо ми не будемо сходитися в думках, — я знаю свої права, шантажувати себе не дозволю.

— Особисті — це які? І так, я б і не став цього робити, я не настільки жорстокий, — було помітно, що Марку неприємні мої останні слова.

— Я згодна на поцілунки, якщо вони будуть потрібні, але не більше, — як же мені важко далося це сказати.

Погляд Марка сфокусований повністю на мені, здається, що він просто зараз розглядає мою душу. Від такого дихати знову стає важко, мені хочеться на свіже повітря.

— Можеш, будь ласка, опустити вікно?

Марк нахиляється дуже близько до мене, щоб натиснути на кнопку на дверках, а мені від такої близькості запаморочилось у голові. Боже, не вистачає ще свідомість на сьогодні втратити. Він затримався на багато довше, ніж потрібно, наші губи були упарі сантиметрів одне від одного, від чого в голові виникли дивні думки відчути їх на смак. Його зіниці сильно розширились, а коли він перевів свій погляд на мої губи, я зрозуміла, що, скоріш за все, ми думаємо однаково. Мене ця думка настільки налякала, що я одразу ж прийшла до себе. Переді мною незнайомий хлопець, так по факту мій наречений — абсурд, правда? Але ж не настільки близький, щоб от зараз поцілуватись. Напевно, наші думки знову зійшлися, і Марк швидко повернувся на своє місце. А я обернулась до вікна, щоб нарешті вдихнути такий бажаний кисень. Моє серце б'ється, мов збожеволіло, цей хлопець дуже дивно на мене впливає. Надіюсь, я не закохаюсь, а то коли все закінчиться, мені буде дуже боляче. Нарешті приводжу думки у правильне русло і пригадую, що на друге питання мені Марк не відповів.

— Ти таки не відповів, для чого тобі це? — мій голос трішки тремтів, видаючи моє хвилювання.

— Мама хоче одружити мене проти моєї волі, але їй це не вдасться, — ну це я зрозуміла ще в палаті.

— А якщо заручин не вистачить?— Він же не думає, що ми одружимось?

— Тоді тобі доведеться вийти за мене заміж. Не переживай, я підготую в такому випадку документи, я вже знаю які, — заміж? Ні, це точно якісь розіграш, куди махати ручкою. Це ж настільки потрібно не хотіти одружуватися з Лізою, щоб одружитися з незнайомкою.

— І що ж ти придумав там собі?— Якщо він думає, що я дурненька і він підсуне мені якусь дурницю, то він помиляється.

— Із своєї сторони я до кінця життя буду оплачувати лікування та проживання твоїй мамі. А ти при розлученні не будеш претендувати на мою власність, і так там буде пункт про нерозголошення, — умови хороші, я до кінця життя оплачу мамине лікування. Та й його гроші для себе мені не потрібні, тому поки все звучить добре.

— Умови досить хороші, я згідна. Але зараз нам потрібно піти до лікаря, — Марк тільки кивнув мені та знову посміхнувся, я на секунду дозволила собі помилуватися цим.

У лікаря все пройшло чудово, якщо чесно, я до кінця не вірила у те, що відбувається. Марк домовився про імпортні ліки, які були в рази дорожчі, ніж попередні, і тільки коли він спокійно заплатив за пів року лікування, я зрозуміла всю серйозність його намірів. З одного боку, я була дуже щасливою, а з іншого — мене лякала майбутня реальність. Адже я чітко зрозуміла позицію його мами, і мені буде ой як не весело, якщо ми дійсно одружимось. І тільки коли ми знову опинилися в машині, я зрозуміла, що нічого не знаю про свого майбутнього чоловіка, окрім імені.

— Розкажи про себе, адже мені потрібно знати, за кого виходжу заміж, — Марк знову посміхнувся, так усмішка у мого нареченого дійсно прекрасна. Так,стоп, щось мене знову несе не туди.

— Спочатку скажи свою адресу, — я посміялась, адже ми познайомилися біля мого ж будинку.

— Там, де ти мене безцеремонно обмастив багнюкою, — тепер ми вже вдвохдвох сміялись.

— З чого ж почати? Мене звати Марк Загородський, мені 24 роки. Працюю у дідуся на фірмі, маю там свою міні команду. Не знаю, що більше говорити, тому питай, а також сама розкажи щось про себе, — Марк весь час слідкував за дорогою, дякувати богам, їхав у дозволеній швидкості. Його фамілія мені здалася знайомою, тому вирішила, як приїду додому, пошукаю інформацію в інтернеті.

— Так, моя черга, Мирослава Федотова, але всі кличуть Міра, і мені так набагато більше подобається. Скоро мені буде 19 років, а точніше 29 квітня. Вчусь на юриста, але ким хочу бути, поки не вирішила. Живу з бабусею, мама майже весь час по лікарнях. Не пробувала ще алкоголь та сигарети, іншими словами, я зануда, яка тільки те й робила, що вчилась. Але поступила я тільки цього року, ніби все розповіла. А так не знаю, чи потрібно, але у мене алергія на вишню, тепер точно все, — Марк мене уважно слухав, періодично поглядаючи на мене.

— Ти кумедна, Міра, — це, надіюсь, був комплімент, такий, чи він зараз реально з мене посміявся, адже через хвилювання я видала всю інформацію про себе.

— Дідусь також хоче, щоб ти одружився? —мені здалося, що дідуся Марк любить найбільше.

— Тільки не з Лізою. Це доволі сумна історія. Дідусь почав сильно хворіти ще років 10 тому, тоді керувати фірмою став мій батько. Але він загинув в автокатастрофі через три роки, і керувати фірмою став його хороший друг і партнер Остап Висоцький, я не маю проти нічого його керування. Навпаки, фірма дідуся зараз процвітає, і це тільки його заслуга. Але чомусь вони вирішили, що можуть мене одружити. Мама, як почула ту новину, вже майже пів року намагається мене з Лізою звести. Ну, як бачиш, у них нічого не вийде, — це дійсно сумно, я думала, що зараз такого немає, або ж точно з чоловіками такого не відбувається.