1

Міра 

Боже, як же сильно я запізнююсь в університет, бігаю по дому та не можу ніяк знайти свій телефон. До автобуса ще десять хвилин, ну що це за прокляття таке. Роблю останню спробу знайти його.

— Домовий, домовий, погрався та й віддай, — Знаю, безглуздо, по-дитячому, але варіантів більше немає.

Пробігаю очима знову по кімнаті, але дива не сталося.Часу немає, виходжу в коридор, і на тумбочці біля виходу лежить мій телефон. Значить, закляття працює, тому що я точно пам'ятаю, що його тут не було. Кидаю його в рюкзак і біжу на автобус, та, напевно, все моє везіння закінчується в квартирі, адже автобус проїжджає повз мене, не зважаючи на мої крики і махання руками.

Мені не можна запізнюватись, я вчусь на бюджеті на юриста, але ким саме мрію стати, ще не вирішила. Просто професія хороша, та й батько з дитинства вчив мене різним законам. Хоча сам потім жалівся, що командувати мною не виходить, адже я використовувала все проти нього. Йду тротуаром, іншого виходу немає, я живу на свою стипендію, і на таксі грошей у мене немає. Відчуваю холодні крапельки по тілу, просто прекрасно, тільки от дощу мені не вистачало. Ще й одяглась я дуже легко, я не мерзлячка, а тому, як тільки показується сонечко, мене важко заставити вдягнутись тепло. І от зараз квітневе сонечко засвітило, і окрім легкого худі та джинс нічого більше немає. Хоч бабуся просила одягнути легку куртку, та я завжди роблю все по-своєму.

Дощ посилюється, а з ним і мій жахливий настрій, це не день, а чорт знає що. Але мої проблеми на цьому сьогодні не закінчуються, адже біля мене проноситься чорне BMW, бруд з калюжі красиво розтікається по моєму одягу. А найбільше його виявилося на моєму рудому волоссі, це просто безумство, прокляття якоїсь відьми сьогодні на мені. По-іншомуі пояснити це все я не можу. Я вже настільки розлючена, і тому, коли бачу, що авто зупиняється, швидко мчу до дверей водія. Ну зараз я тобі все висловлю, мажоре.

Підходжу і впевнено стукаю по вікну, прекрасно, недоумок ще й телефоном розмовляє, а це, між іншим, порушення правил дорожнього руху. Скло опускається, і на мене піднімає незадоволений погляд молодий хлопець. Чорне волосся, красиві карі очі, невеличка щетина, яка тільки прикрашала хлопця, акуратний ніс та не сильно пухкі губи робили його приголомшливо красивим. По його погляді я розумію, що вже занадто довго витріщаюсь на нього, мов дурепа. Тому згадую причину свого візиту і більше не дивлюсь в такі притягуючі, мов магніт, очі.

— Ти права на базарі купив? Ще й телефоном розмовляєш, ти в курсі, що це порушення?? Летиш невідомо куди, мене всю болотом обмастив, як я, по-твоєму так маю з'явитися в університет? — злість накривала мене все більше, адже він з призирством подивився на мене ізі словами "я тобі передзвоню" скинув нарешті виклик.

— Все сказала? Кажи, скільки ти хочеш, і я поїхав, — його нахабство вивело мене із себе ще сильніше. Та що він там про себе думає.

— А по твоєму, все у папірцях вимірюється? — зриваюсь на крик, його ця награна посмішка мене бісить. Так і хочеться заїхати йому по морді, але це буде або хуліганка, або легкі тілесні.

— А що тоді тобі треба? — дощ почав посилюватись, чорт забирай, я страшенно спізнююсь.

— Мені потрібно бути в університеті Шевченка за 15 хвилин, твої вибачення та багато вологих серветок, —хлопець протирає пальцями очі, обдумуючи мої слова.

— Сідай, — ну хоч в університет не запізнюсь, це вже добре.

У салоні приємно пахне чоловічими парфумами, хлопець мовчки дістає із бардачка велику пачку вологих серветок і подає мені. А я все ще чекаю на вибачення, але, напевно, у лексиконі хлопця таких слів немає. Та не встигаю я пристебнути пасок безпеки, як він зривається із місця. Швидкість набирає дуже сильна, на спідометрі вже 180, серце готове вистрибнути. Ну і день сьогодні, не хватає тільки розбитися сьогодні, але тільки так ми встигнемо доїхати на інший кінець міста. Тому не втрачаю часу і починаю чистити свій одяг, якщо з джинсами все пройшло гладко і плями зникли, то моє рожеве худі було зіпсованим, і окрім пральної машини нічого не справиться із цими плямами. Волосся я також змогла привести у більш-менш нормальний стан, я не фарбуюсь, тому переживати, що макіяж зіпсувався, не потрібно.

— Худі зіпсоване, чорт, — збираю весь мусор і кладу собі у рюкзак, ніколи не смітю на вулицях. Якщо потрібно, буду носити весь день, але забруднювати середовище не стану.

— Приїхали, навіть швидше, тільки 13 хвилин пройшло, —хлопець погляду із дороги не зводить. Я так і знала, що вибачень не буде.

— Дякую за те, що допоміг, — я не така невдячна, він міг просто поїхати, але все-таки послухав мене. Хлопець нарешті переводить свій погляд на мене, а у мене все тіло покривається мурашками.

Він мочки нахиляється назад і дістає звідти худі від бренду Balenciaga, та подає його мені.

— Повинно підійти, — я в повному шоку, але худі беру, я ж не піду такою в універ на пари.

— Я вам поверну, але не сьогодні, — я настільки розгубилась, що говорю повну нісенітницю. Звісно, не сьогодні, Міра. Але хлопець тільки усміхнувся, тільки тепер щиро і став ще красивішим, так, ану перестань витріщатись на хлопця. Кажу сама собі, а то точно збоку як дурненька виглядаю.

— Мене Марк звати, — і що мені на це відповісти, так зберись, а то так, ніби вперше з хлопцем розмовляєш.

— А мене Міра, — повітря стало катастрофічно мало. Потрібно вибиратись звідси, а то не хватало ще свідомість тут втратити.

— До зустрічі, — мило посміхаюсь, та швидко виходжу з машини. Дощ ще падає, тому ховаю його худі в сумку і швидко біжу у корпус.

Не повертаюсь, я і так чула, що Марк поїхав, але от ідіотка, а номер взяти, як я тепер його поверну. Сьогодні явно не мій день, тому, щоб не осоромитись ще більше, біжу у вбиральну на першому поверсі, потрібно передягнутись. Розглядаю себе у дзеркалі, так, воно трішки завелике, але виглядає красиво, приємна тканина, одразу видно, дорога річ. І він так спокійно мені її дав, але найбільше мені подобається запах, худі ще пахне його парфумом. Своє худі складаю у рюкзак, так, потрібно бігти на пари, адже я вже на пару хвилин спізнююсь.