Весна в Авалоні

12

Нейтон побачив, як за спиною красуні, що врятувала його від чаклунства, розкрились крила. Як красуня усміхалась, і обличчя її в цю мить здавалось осяяним зорянім світом… як в небі, куди вона злетіла, засвітились дивні сфери – немов намистинки, немов величезні прекрасні перли. Можливо, десь там є і його світ? Його Керра… Нещасна втрачена Керра, яка досі палає в проклятому вогні.

І він зрозумів, що туман відступає від нього, що зникає Неждана-Свен, істота, яка ледве не згубила і цей світ, Нейтон зрозумів, що пам’ятає все – і свою спалену нещасну землю, і цю дівчину з роду Крилатих. Як там було у пророцтвах? Керра отримає шанс на спасіння, коли знову будуть її доньки літати?

- Тепер все буде добре, - почувся втомлений голос бога. – Тепер на Зоряному мості будуть відкрити шляхи у всі світи та всі часи цих світів. Ти зможеш потрапити знову у минуле Керри. І спробувати її врятувати. 

Нейтон нічого не відповів, лише вдячно схилив голову перед сивим чоловіком з добрими очима.

Вернон пішов до порталу, намагаючись переконати себе, що зробив вірний вибір. Люди його раси ніколи не вбивали – і його друг та напарник зрадив свою сутність, коли перший раз відібрав життя. Вернон йшов і відчував – він змінюється. Перестає боліти коліно, застарілі шрами не ниють… подивився на свої руки – більше не було зморшок та пігментних плям… у дзеркальному відбитті порталу на нього дивився з відображень зовсім юний хлопець зі світлим довгим волоссям та бурштиновими очима. Правда, в цих очах відбивався всесвіт та тисячолітня втома. Втому всіх тих людей, чиї життя відібрав Свен, і які той віддав, помираючи, Вернону.

І заради всіх цих людей Вернон буде сидіти у своїй капсулі зі Сферами все життя – всю ту безкінечність, яку подарувала йому ця сила, котру він не хотів. Він буде опікуватись всіма світами, що лишаються під його владою і допомагати людям. Єдиний бог, що лишився в живих… Як не зійти з розуму, не втратити людяність? Як він упорається з тою владою та силою, що йому подаровано долею?

Він ще не знав цього, але він сподівався, що не стане таким, як Свен, не стане дияволом. Не стане прокляттям Авалону.

А Ніч Вогнів спалахнула за його спиною багаттями та співами, ця чаклунська чарівна ніч впала на землю Авалону дивними чарами, даруючи людям надію та щастя. Даруючи нарешті Весну. І зацвітали квіти серед скель, і зеленіли пагорби, з яких виходили до людей чарівні створіння, не схожі на них. І були ті створіння прекрасні, немов фаєрі – ті самі чародії з давніх легенд, якими надихались колись Вернон та Свен, коли створювали цей проєкт… Портал закрився за спиною Вернона, а коли він опинився у своїй лабораторії серед безкінечного космосу, він побачив, як замерехтіла панель візору, який колись зв’язував їх з Центром.

- Вітаємо вас, містере Спаркс, - почувся голос його керівника, який здивовано дивився з екрану на хлопця, який стояв біля Сфер та зачаровано споглядав за ними. – Здається, цієї весни вам більше не потрібні ліки.

- Вітаю вас, містере Ллойд, - посміхнувся Вернон. – Я вам все поясню… але спочатку хотілося б вислухати, чому ви не виходили на зв’язок цілих п’ять років. Проєкт закрито?

Він знав, що навіть якщо почує «так» - ніколи не залишить космічну станцію. Ніколи не залишить Сфери. Нізащо.

- Це ви не відповідали нам, - насупився Ллойд. – Стояли блоки та всі наші намагання зв’язатись з вами – глушились. А де ваш напарник?

- Мені дуже багато треба вам розповісти, - зітхнув Вернон, повертаючись до панелі управління, де нарешті горіли всі лампочки. – Це буде довга оповідь…

- В мене є час.

За великим ілюмінатором мерехтіли зірки у чорній атласній безмежності – і десь там був Авалон, який стане прихистком для всіх, хто в біді. І десь там цвіла вічна Весна, і нові король та королева славили її та чекали на Зоряному мості нових гостей.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше