10

Свен дивився на своє підтягнуте тіло та проблиски сивини в чорному волоссі – тут, на станції, час йшов дуже швидко. Якщо не випити життя ще з якоїсь Сфери – то вчений дуже швидко остаточно втратить енергію та сили, перетвориться на старигана. А потім – впаде в анабіоз. Сьогодні остаточно підтвердилось, що їх Станцію кинули напризволяще. Нікому не потрібен їх проєкт, нікому не потрібні світи, які вони з напарником створювали останні роки. На їх запит знову була тільки тиша… Але Сфера їхнього світу була жива, в цьому Свен переконався. Просто… їх кинули. Їх справа життя стала більше нікому не цікавою. А можливо, навіть небезпечною. І їх можуть знищити. Щоб ніхто ніколи не мав доступу до Сфер. Не міг грати в богів та влаштовувати кінець світу.

А Вернон знову бродить десь в Авалоні та рятує піддослідних тваринок… Свен прийняв трансформацію та з огидою оглянув себе – але йому теж пора в Авалон. Пора розбити цю Сферу, щоб отримати своє життя та сили. І для цього йому потрібна маска.

Кожної весни Свен потребує нової сили. Інакше до наступної весни він може не дожити. Постаріє, зачахне. Покриється зморшками та втратить всі свої сили. Не буде змоги навіть перенестись у якийсь з підлеглих світів, на Зоряний міст може ступити та пройти його тільки сильна духом та тілом людина. Ці правила створював він сам з Верноном – який же він був тоді дурний! Чому не побажав собі вічність? Навіщо погодився на дурну гру?

Цікаво, чи буде колись можливість потрапити до Центру? Чи їх з напарником навіки забули в цьому всесвіті, який стрімко несеться у прірву та до кінця світів? Адже рано чи пізно Сфери скінчаться і буде… пусто.

Свен у своїй масці обійшов колом ілюмінацію, схожу на розсипані блискучі перлини – посеред сірих та білих горіла та палала яскравою червоною зіркою найкрупніша та найкрасивіша. Авалон. Зірка з іменем стародавнього казкового острову, яку створили вони з напарником, натхненні легендами та фантазіями про світ, де панують магія та красота.

Світ, який стане наступним для Свена. Світ, який подарує йому ще рік життя. До наступної весни.

Він не буде думати про те, що руйнує, про смерті та хаос. Він повинен дожити до того дня, коли Центр знову згадає про існування їх Станції. Повинен повернутись додому з цієї клятої подорожі у інші світи.

Інакше і бути не може. Він буде жити, най і забере з собою чужий всесвіт. Він його бог та творець. Він його колись створював разом з Верноном – значить, заради свого виживання може робити з ним що завгодно. Це його право.

Право Творця. Бога. Диявола.

На Зоряний міст ступила істота, в якій Вернон ніколи не пізнав би свого напарника. І на обличчі тої істоти був приговор для Авалону. А в зелених змієподібних очах – крижана байдужість до всього всесвіту.

І ця істота була красивою стрункою жінкою з пишним світлим волоссям.