2

— Ти — їхній бог, їхній творець! Ти відповідаєш за них! — Сивий чоловік у засмальцьованому халаті втомлено відкинувся на кріслі. Блимали лампочки на пульті управління Сферами-світами, і величезна кругла кнопка заклично синіла на білосніжному пластику. — Ти зобов'язаний допомогти їм! Цей світ, який ти назвав Авалоном на кшталт казкового острову з давніх легенд... Він може загинути, як і інші світи... В Авалоні з приходом весни може статися апокаліпсис, часу майже не лишилось. Він загине, як Сфера, куди ти дозволив проникнути вогняним зміям…

— Кому? Цим жалюгідним слабким ілюзіям, тіням? — його напарник Свен, моложавий і підтягнутий, немов і не провів він у міжпросторі, що витягує життєві соки, кілька років, озирнувся, скептично піднявши брови. — Верноне, ти занадто любиш своїх тваринок і постійно їм усе прощаєш. Ти слабкий і смішний.

Цікаво, як Свен залишається таким молодим? Що він віддав за це? Вернону було страшно навіть допустити думку про ціну, яку платить його напарник.

— Не смій називати їх тваринами чи тінями! – вибухнув він. - Вони такі ж люди, як і ми з тобою! І наше завдання — дати їм шлях і віру в нього! Чи не для цього створювали ми Сфери? Чи не для цього відвідували ввірені нам світи в колишні роки? Коли Рада заборонила нам подорожувати цими світами, і стався цей страшний апокаліптичний збій! І тепер ми з тобою застрягли тут! Що з іншими співробітниками лабораторії? Невже тебе не лякає ця моторошна тиша? Усі інші Сфери мовчать! Крім Авалону! Я тільки в Керру зміг потрапити, ледве вибрався з того світу, кляті Змієлюди… вони всюди!.. Клята Рада з її заборонами! І ми не маємо змоги навіть перевірити, що відбувається в наших світах! Ця клята весна зведе мене з розуму, цього разу все загострилося, моя психіка не витримує. А доступу до лікування в мене теж більше немає, прокляття! Ніхто не виходить на зв’язок… Весною завжди важче… Свен, скажи, чому ти став таким… жорстоким?..

— Ти питаєш чому? А вся біда в тому, що тіні самі стали шукати свої шляхи. Їм більше не потрібні боги. Вони переросли дитячий вік поклоніння вищому розуму. І знаєш, Верноне, я хочу додому... Я втомився. Втомився бути богом. Будь проклята ця станція, ми зогниємо тут і здохнемо, забуті всіма. Я втомився. Втомився від цих ігор і цих турбот. Я іноді ловлю себе на думці — що хочу знищити всі світи-сфери.

— А чи є ще наш дім? — Крісло скрипнуло, і вчений потягнувся до синьої кнопки, але рука його затремтіла, і він відпрянув назад. Він боявся. Боявся знову не почути відповіді з центрального офісу. Боявся залишитися на самоті на шляху до світу, який шанує його та вважає  Богом.

А може, вони зовсім не боги для людей? Може, вони для них – демони?

— Саме тому наш обов'язок підтримувати життя в головній Сфері, в тому самому Авалоні, — бо тільки туди можуть потрапити тіні, якщо вирішать вирушити в дорогу. Це все, що ми можемо для них зробити.

Голос Свена був крижаним.

Вернон уважно дивився на красивого чоловіка, такого молодого… а він його років. Він такий самий, як напарник. Що робить клятий Свен? Чого його так тягне до Авалону?..

— Але без нашої допомоги вони там не виживуть! Втративши свої навички та здібності, вони будуть перелякані й загублені! Ми потрібні їм, Свене, зрозумій ти це!

— Вони не кличуть нас. Поки я не почую заклику, я й пальцем не поворухну! — різко відповів Свен і вперто стиснув губи. — Шляхи не відкриваються перед тими, хто не знає кодових слів. Чи тобі не знати правил? Чи ти вирішив порушити їх? Гра має вестися за правилами!

Вернон деякий час мовчав, потім різко грюкнув долонею по синій кнопці, немов боявся найменшого зволікання.

— Ти зробив свій вибір, — холодно сказав його напарник і активував купол захисту, відгороджуючись від упертюха.

А Вернон відчув, що його підхопив потік повітря. Обриси кімнати стали розмиватися, гублячись у туманному мареві, поглинаючись сизим сутінком. Мить — і ось він стоїть на світному мармурі зовнішнього майданчика однієї зі Сфер. Куполоподібне склепіння її губиться серед хмар, а за склом лежать тіла мандрівників. Виснажені, у брудному одязі, вони ледве дихають — адже нікому допомогти їм, нікому провести їх туманними дорогами між світами. Вчений відчув себе зрадником — цих людей довірили його опіці, а він малодушно сидів на станції і чекав їхніх закликів. Він чекав їхніх молитов... що він за бог? Жалюгідний, боягузливий...

Крижаний вітер кинув в обличчя Вернона колючу снігову крихту, і вчений затремтів від холоду. Зараз йому доведеться відчути на шляху до головної Сфери все те, що й ті нещасні люди, які зневірилися у своїх Богах. Це було страшно. Але це було справедливо. І Вернон зробив перший крок назустріч вічності, зливаючись із вітром і темрявою, що насувалися на нього. Він обрав свій шлях. Шлях, який поверне ввіреному йому світу Верховне Божество. Стати світочом у темряві, дороговказною зіркою мандрівникам — ось його призначення! Немає правил і статутів для того, хто Вірить.

Гра почалася.

А що накоїв Свен, він ще розбереться. Він у всьому обов’язково розбереться. І врятує Сфери, які ще можна врятувати.