Ми звикли жити спогадом учора,
Де кожен подих був наповнений тобою.
Тепер між нами — тиша і байдужість хвора,
І світ накрило чорною стіною.
Я бачу твої очі у краплинах зливи,
І чую голос крізь холодний вітер.
Ми так хотіли бути вдвох щасливі,
Та зів'яли у душі весняні квіти.
Ти — мій найбільший біль і світла спокуса,
Яка у серці пекучим вогнем горить.
Я за тебе у тиші ночі молюся,
Хоч знаю: не вернеться жодна мить...
Відредаговано: 05.11.2026