8

Коли важкі дерев'яні ворота Південної Брами прочинилися з пронизливим рипом, перед очима бранців постала Величава Атла — місто, що зводилося ярусами на високому скелястому плато.

Зі снігової завірюхи виринав Королівський Палац. Він здавався суцільним монументальним дивом: величні вежі з білосніжного мармуру злітали у розриви хмар, золочені віконні рами відбивали блідо-жовте зимове сонце, а між високими галереями простягалися ширяючі ажурні мости з тонкого, мов лід, кришталю та різьбленого каменю. Це була краса, що вражала й пригнічувала водночас, — холодна, пишна, вибудована на століттях непохитної влади.

Купівля п'ятьох бранців та «бонусної» Сірин пройшла швидко. Управитель Ольріх, сухо відрахувавши золото, дав короткий знак наглядачам.

Сірин і решту куплених рабів потягли по промерзлій бруківці до напівпідвального приміщення під далеким складом. Це був довгий, сухий і крижаний сарай із низькою стелею. Тут не було навіть соломи — лише гола кам'яна підлога, вкрита інеєм, і за гратами - віконця, через яке вривався колючий вітер. Навіть королівських хортів у таку люту зиму тримали в теплих псарнях, але для новоприбулого «невільницького товару» це приміщення було ідеальним — аби не повтікали і не заважали під ногами.

Бранці безсило впали на камінь. Сірин просунулася у найтемніший куток, спираючись збитою, закривавленою спиною на холодну стіну. Тіло пекло вогнем від нещодавніх побоїв за спробу втечі, обличчя набрякло, а гарячка повільно спалювала її зсередини.

Тим часом у теплих, наповнених ароматами кориці й висушеної лаванди покоях Верхнього Палацу Управитель Ольріх стояв, покірно склавши руки перед мадам Іридією Бонфрі — першою фрейліною королеви.

Мадам Бонфрі, статечна жінка в строгій, але безумно дорогій сукні з темного оксамиту, важко зітхнула й нервово потерла скроні.

— Це катастрофа, Ольріху. Повна катастрофа, — промовила вона, розгортаючи сувій із списками палацової обслуги. — Кронпринц Тор остаточно відбився від рук. За цей тиждень він вигнав п'ять особистих служниць! Остання взагалі вискочила з його покоїв у сльозах і з синцем на плечі. Він ледь не прибив її!

— Ваша високоповажність, можливо, варто підібрати досвідченішу дівчину з шляхетних родин? — обережно спитав Ольріх.

— Досвідченішу?! — Бонфрі кинула на нього гострий погляд. — Усі ці дівчата з благородних, але збіднілих родин думають лише про одне: як пролізти у ліжко принца, стати його фавориткою або, що ще гірше, народити йому байстря! Тор це відчуває і лютує. Його бісить їхня лицемірна покірність та амбіції.

Ольріх задумливо погладив рідку борідку, і в його хитрих, "щурячих" очах спалахнув вогник.

— Мадам... Якщо благородні служниці прагнуть влади, можливо, слід згадати Древній Закон Корони?

Бонфрі зацікавлено звела брови:

— Про особистих рабів?

— Саме так. Особистий раб для королівської крові не має жодних прав, не має амбіцій і не може претендувати на ліжко чи титул. Тор зможе виміщати на ній свій гнів, але вона ніколи не стане загрозою. Я якраз привіз із ринку свіжу партію...

Через годину мадам Бонфрі разом із двома гвардійцями зайшла до холодного сараю. Сморід і мороз змусили її морщити ніс, але вона мовчки пройшлася вздовж бранців, оцінюючи їх чистим, холодним поглядом.

Ольріх слідував за нею, показуючи на міцних селянок:

— Ось ця, мадам. Здорова, витримана... або ось ця — спокійна, мовчазна.

Але Бонфрі зупинилася біля самого кутка. Там, на крижаній підлозі, згорнувшись у клубок, лежала Сірин. Її одежа була перетворена на шмаття, тіло вкривали жахливі синці й кровопідтьоки, але вона не дивилася в підлогу. Вона дивилася на мадам Бонфрі крізь напівзаплющені, палаючі гарячкою очі — з дикою, незаплямованою покірністю ненавистю.

I її волосся. Навіть під шаром бруду й запеченої крові воно виблискувало дивовижним, чистим сріблясто-сірим кольором.

— Оцю, — сказала Бонфрі, вказуючи паличкою на Сірин.

Ольріх закляк, витріщивши очі:

— Ваша високоповажність! Ви жартуєте?! Вона ж напівжива! Торговець віддав її мені замість здачі, бо вона неслухняна дикунка! Вона втекти намагалася, її ледь не забили до смерті! Вона помре за день-два!

— Вона не помре, — спокійно відрізала мадам Бонфрі, не зводячи очей із Сірин. — Запам'ятай, Ольріху: особиста рабиня кронпринца — це не просто служниця, яка перестилає ліжко. Вона супроводжуватиме його на дипломатичних прийомах, оглядах військ та міжнародних зустрічах. Вона буде на виду у всього двору й послів. Вона має бути унікальною.

Вона нахилилася трохи ближче до Сірин.

— Такого сірого волосся немає ні серед людей, ні серед відомої нам нечисті. Вона викликатиме острах і захоплення водночас. А що стосується її «неслухняності»... — Бонфрі ледь помітно посміхнулася. — Тор швидко навчить її покірності. Або вона навчить його. - Вона розвернулася до гвардійців: — Заберіть її. Перенесіть у лазню нижнього флігеля і викличте лікаря. Завтра вона має виглядати гідно.

***

Місто Ардас зустріло їх похмурою, гнітючою тишею. На відміну від пишної й величної Атли, воно здавалося суворою, вирубаною в чорному камені фортецею, де над вузькими вуличками висіли важкі залізні мости, а в повітрі стояв стійкий запах кіптяви, сірки й застояної води. Тут усе дихало страхом.

Голос упевнено провів зв'язану Айру крізь таємний хід у королівський замок. Дівчина, виснажена довгою дорогою, тремтіла від холоду й невідомості. Вона досі не розуміла, чому цей "темний дух" запекло полював саме на неї і куди її тягне.

У високому, затіненому залі на різьбленому тронові сидів король Гліам. Він був зовсім молодим хлопецем — із блідим, зляканим обличчям, виснаженим поглядом і пальцями, що нервово стискали підлокітники. Але не він викликав жах.

Поруч із королем, поклавши руку йому на плече в удавано батьківському, а насправді контролюючому жесті, стояв його радник — Дідько.

На перший погляд це був чоловік абсолютно пересічної, середньої статури — не худий і не гладкий, у простому довгому каптані. Але його обличчя дисонувало з рештою тіла: воно було непомірно товстим, жирним, з лиснистою шкірою та глибоко посадженими, маленькими очима. Голова радника була щільно обмотана темною шовковою хусткою, але під тканиною виразно вгадувалися два невеликих, гострих горбики — роги.