2

Сірин бігла босоніж по траві, не дивлячись під ноги, бо знала цей шлях не поглядом, а тілом, відчуваючи кожну нерівність ще до того, як ступня торкалася землі, і трава під нею не приминалася різко, а лише розходилася, ніби пропускаючи її вперед без опору.

Айра бігла попереду, раз у раз озираючись через плече, щоб переконатися, що сестра поруч, хоча це було зайвим, бо Сірин не відставала ніколи, і навіть коли її крок здавався повільнішим, у ньому не було затримки, лише рівність, яка дозволяла рухатися без зусиль.

— Не сюди, — кинула Айра, різко звертаючи праворуч, і її волосся, ще не насичене повністю кольором, але вже з глибоким водяним відтінком, ковзнуло по плечах, коли вона зупинилася біля струмка, що тягнувся вузькою смугою між травою, відбиваючи світло дрібними рухливими плямами.

Сірин підбігла слідом, але не зупинилася одразу, зробивши ще кілька кроків уздовж берега, ніби прислухаючись до чогось, що не було звуком, і лише після цього присіла, опускаючи руку у воду так обережно, ніби не хотіла її порушити.

Вода обтікала її пальці рівно, не відступаючи і не розриваючись, лише трохи змінюючи рух, ніби визнаючи присутність, але не підкоряючись їй.

Айра вже зайшла у воду по щиколотку, і там, де її шкіра намокала, вона ставала світлішою, з м’яким блакитним відтінком, який проявлявся не різко, а поступово, і вода навколо її ніг рухалася трохи інакше, ніж за течією, підлаштовуючись під кроки, які вона робила без зусиль.

— Дивись, — сказала вона, нахиляючись і проводячи рукою по поверхні, після чого вода на мить піднялася вище, ніж мала б, і повернулася назад рівніше, ніж до цього.

Сірин дивилася, не повторюючи рух, а лише спостерігаючи, і в її погляді не було бажання зробити так само, лише увага, яка не вимагала дії.

З боку лісу щось ворухнулося, і між стовбурами з’явився молодий олень, ще обережний у своїх рухах, але не напружений настільки, щоб одразу тікати, його вуха ледь рухалися, вловлюючи звук, а ніздрі розширювалися, перевіряючи повітря.

Айра завмерла, не виходячи з води.

— Не рухайся, — сказала вона тихо, не відводячи погляду.

Сірин і не рухалася різко, лише повільно підвелася, не створюючи різниці в повітрі навколо, і зробила крок трохи вбік, залишаючи простір перед собою відкритим, не наближаючись прямо, а даючи можливість оленю зробити вибір.

Олень не відступив, а навпаки, зробив кілька обережних кроків уперед, зупиняючись щоразу трохи ближче, ніж раніше, поки не опинився на відстані, з якої можна було бачити найменший рух його тіла.

Сірин простягнула руку не прямо до нього, а трохи вбік, затримавши її в повітрі, не намагаючись скоротити відстань силою руху.

Олень наблизився ще трохи і, витягнувши голову, торкнувся її пальців легко, майже невідчутно, ніби перевіряючи, чи цей дотик справді існує, після чого затримався на мить довше, не відсмикуючись і не напружуючись.

Айра видихнула, не помітивши, як затримувала подих.

— Він не боїться, — сказала вона тихіше, ніж раніше, але вже без напруження.

Сірин дивилася на нього спокійно, і в цьому погляді не було ні бажання втримати, ні здивування, лише рівне прийняття, яке не змінювало нічого, але дозволяло всьому залишатися таким, яким воно є.

- Вони не бояться мене. - тихо відповіла дівчинка із сірим волоссям.

Олень відступив сам, зробивши кілька кроків назад, після чого розвернувся і зник між деревами так само тихо, як і з’явився, не залишивши по собі нічого, окрім легкого руху гілок. Айра одразу ж обернулася до Сірин.

— До мене він би так не підійшов, — сказала вона, вже голосніше, але не з образою, а з подивом, який ще не встиг оформитися в думку.

Сірин опустила руку і подивилася в той бік, де щойно був олень, ніби там залишилося щось, що не можна було побачити очима.

— Не підійшов би, — занадто серйозно, як для свого віку, відповіла вона.

Айра ще мить дивилася на свою молодшу сестру, після чого зробила крок назад у воду, і блакитний відтінок на її шкірі знову проявився, перш ніж поступово зникнути, коли вода стекла і залишила після себе лише вологий блиск.

Сірин знову провела пальцями по поверхні струмка, але вода не змінилася, і це не викликало в ній ні здивування, ні розчарування, лише коротке, майже непомітне відчуття, яке вона не намагалася зрозуміти.

***

Того ж дня, трохи далі від струмка, на відкритій галявині, де трава була нижчою і витоптаною численними кроками, зібралися діти старшого віку, і їхня гра вже не була хаотичною, як у молодших, а мала форму, правила і негласне змагання, яке відчувалося навіть у тому, як вони стояли одне навпроти одного, залишаючи між собою достатньо місця.

Айвар стояв ближче до центру, тримаючи в руках суху гілку, яку він підняв із землі не як випадкову знахідку, а як щось, що мало стати частиною гри, і його пальці стискали її не сильно, але впевнено.

— Дивись уважно, — сказав він, трохи нахиливши голову вбік, і, провівши великим пальцем уздовж тріщини на деревині, затримав дотик на мить довше, ніж це було потрібно, після чого гілка в його руках спершу потемніла в тому місці, де він торкався її, а потім тонка смужка диму піднялася вгору, ще без вогню, але вже з натяком на нього.

Полум’я з’явилося не різко, а так, ніби воно завжди було там, лише чекало моменту, щоб проявитися, і за кілька митей гілка вже горіла рівно, без тріску, без зайвого руху, утримуючи форму полум'я.

Айра стояла трохи осторонь, спостерігаючи, і, коли Айвар підняв погляд, ніби перевіряючи, чи вона звернула увагу, вона лише злегка всміхнулася і ступила вперед, не торкаючись його гілки, а обходячи її, щоб опинитися навпроти.

— Це ти вже показував, — сказала вона спокійно, і, не дивлячись на вогонь, опустила руку до невеликої калюжі, що залишилася після дощу, після чого підняла долоню, і вода, що лежала нерухомо, потягнулася за її рухом, не розбризкуючись, а збираючись разом, ніби слухаючись.

Вона провела рукою вбік, і тонкий струмінь води піднявся над землею, затримавшись у повітрі довше, ніж мав би, після чого повернувся назад, розтікаючись рівніше, ніж раніше, залишаючи після себе темніший слід на траві. Айвар фиркнув, але не відвів погляду.