Розділ 2. Правда, яку не можна вимовити.

Олексій перечитав повідомлення ще раз.

«Не втручайся в цю історію, Олексію. Ти не знаєш, із ким маєш справу».

Він поклав телефон на стіл і провів долонею по обличчю. За роки роботи лікарем йому доводилося бачити різне. Людський біль, відчай, страх смерті, розпач родичів. Він навчився зберігати холодний розум навіть тоді, коли всередині все стискалося від безсилля. Але зараз ситуація була зовсім іншою.

Хтось знав, що він знайшов невідповідності в медичних документах Ольги. І цей хтось дуже не хотів, щоб він продовжував розбиратися.

Олексій знову відкрив медичну картку пацієнтки.

Діагноз, результати аналізів, попередні призначення, висновки інших спеціалістів. На перший погляд усе виглядало цілком звичайно. Проте одна деталь не давала йому спокою. У документах були результати обстеження, які суперечили частині попередніх висновків. До того ж деякі записи з'явилися в системі значно пізніше, ніж мали б.

Він відкрив архів і почав порівнювати дати.

Те, що він побачив, змусило його завмерти.

Хтось вносив зміни до медичної історії Ольги. І робив це не випадково.

— Та що ж тут відбувається? — тихо промовив він.

Телефон знову завібрував.

Цього разу телефонував номер, якого Олексій не знав.

— Слухаю.

— Добрий вечір, лікарю. Сподіваюся, я не заважаю?

Чоловічий голос був спокійним, навіть надто ввічливим.

— Хто це?

— Людина, яка хоче дати вам одну добру пораду. Залиште справу Ольги Сергіївни в спокої. Лікуйте пацієнтку відповідно до призначень і не намагайтеся шукати те, чого вам не доручали.

Олексій випрямився у кріслі.

— Ви телефонуєте мені серед ночі, щоб розповісти, як виконувати мою роботу?

— Я телефоную, щоб ви не наробили дурниць.

— Якщо маєте претензії до лікування, звертайтеся офіційно. У мене немає часу на анонімні розмови.

Чоловік тихо засміявся.

— Ви, мабуть, не зрозуміли. Це не претензія. Це попередження. У вас хороша репутація, перспективна кар'єра. Навіщо вам усе це псувати через одну пацієнтку?

— Хто ви такий?

— Поки що вам краще цього не знати.

— А мені здається, що саме ви маєте пояснити, звідки вам відомо про мою роботу з Ольгою Сергіївною.

— Уважніше придивіться до людей, які вас оточують, Олексію Андрійовичу. Не всі, хто носить білий халат, бажають пацієнтам одужання.

Зв'язок обірвався.

Олексій кілька секунд дивився на екран.

Тепер він не сумнівався: хтось із медичного персоналу або адміністрації клініки був причетний до цієї історії. Інакше звідки незнайомцю було відомо, що саме він переглядав документи Ольги?

Він відкрив контакти й знайшов номер свого давнього знайомого — Андрія, який працював юристом у сфері медичного права.

— Не спиш? — запитав Олексій, щойно той відповів.

— Після одинадцятої телефонують або друзі, або проблеми. Судячи з твого голосу, у тебе друге.

— Мені потрібна твоя допомога.

— Слухаю.

— Є підозра, що в медичну документацію моєї пацієнтки вносили зміни. Я знайшов кілька невідповідностей. Після цього отримав погрозу телефоном.

На іншому кінці запала тиша.

— Ти розумієш, що говориш про серйозні речі?

— Саме тому й телефоную.

— Нічого не чіпай. Не видаляй, не виправляй і не намагайся самостійно з'ясовувати, хто це зробив. Зафіксуй усе, що маєш. Звернися до відповідальних осіб клініки, але спершу перевір, кому можна довіряти. І якщо є ознаки втручання в документи, потрібно діяти офіційно.

— Я так і зроблю.

— Олексію, ще одне. Якщо тобі погрожували, не намагайся грати в героя. Ти лікар, а не детектив.

— Знаю.

— Сподіваюся.

Після розмови Олексій ще довго сидів за столом. Йому потрібно було знайти спосіб захистити пацієнтку, не порушивши лікарської таємниці, не підставивши себе й не втягнувши в небезпеку її сестру.

Діана.

Він згадав її очі, коли вона запитувала, чи є шанс на одужання Ольги. Згадав, як вона намагалася триматися, хоча сама ледь не плакала.

І тепер розумів, що ця жінка може опинитися в самому центрі чужої гри.

Він не мав права мовчати. Але й розповісти все, не маючи перевірених фактів, теж не міг.

Ранок видався похмурим.

Діана прокинулася раніше за будильник. Майже всю ніч вона думала про дивне повідомлення й телефонну розмову з Олексієм. Вона кілька разів брала телефон до рук, відкривала переписку, перечитувала слова незнайомця й знову відкладала його.

Найбільше її лякало те, що Ольга нічого не знала.

Сестра завжди була надто довірливою. Вона вірила лікарям, вірила батькам, вірила Діані. І, мабуть, саме тому їй було так легко приховувати від неї власний страх.

Телефон задзвонив.

— Доброго ранку, сонько! — почула Діана веселий голос сестри.

— Доброго. Ти чого так рано?

— А ти подивися на годинник. Уже майже дев'ята. Я тут подумала, що ми давно нікуди не вибиралися. Може, сьогодні підемо на каву?

— Олю, ти ж учора скаржилася на слабкість.

— От саме тому. Я не хочу весь час сидіти вдома й думати про лікарні. Хочу нормального життя. Хоча б на кілька годин.

Діана усміхнулася.

— Добре. Заїду по тебе після обіду.

— І не смій знову починати розмову про мої аналізи!

— Домовилися.

— Люблю тебе.

— І я тебе.

Діана завершила дзвінок і ще кілька секунд дивилася на екран.

Вона так хотіла, щоб Ольга знову стала тією дівчиною, яка могла годинами сміятися, сперечатися через сукні й мріяти про подорожі.

Але чи мала вона право приховувати від сестри власні підозри?

Олексій приїхав до клініки раніше, ніж зазвичай.

Насамперед він перевірив доступ до медичної системи й зберіг інформацію про виявлені невідповідності відповідно до встановленої процедури. Потім написав службову записку керівництву з проханням провести внутрішню перевірку історії змін у документах Ольги.