Розділ 24

Уривчасті сни, в яких мене переслідує колишній чоловік, і не тільки він, не розвіюються і після пробудження. Ще кілька хвилин я лежу і вдивляюсь у стелю, згадуючи й переживаючи по новій нічні кошмари й заспокоюючи схвильоване серце. Олег, як і в попередніх сновидіннях, переслідував мене лісом, потім перетворювався на колишнього керуючого, потім дворецького Занака, потім на Кола, якому й вдалося схопити мене. Прокинулася з відчуттям задухи, продовжуючи відчувати руку Колхера на шиї.

Маркус ще спить. Темні вії тремтять уві сні, на щоках пробилася щетина. Обережно проводжу пальцями по його волоссю, акуратно відкидаючи з чола впале пасмо. Щемна ніжність затоплює серце. Навіть уві сні він продовжує щось вирішувати, зморшки прорізають високий лоб, а брови грізно зводяться на переніссі. Не проста, схоже, вийшла поїздка, як і розмова з братом…

Акуратно, щоб не розбудити чоловіка, підводжуся з ліжка і тупцяю в умивальну кімнату.

До спальні заглядає Маріл. Притискаю палець до губ, щоб служниця необережним словом не потурбувала Маркуса, і виходжу до вітальні.

Тіло приємно ниє після ночі, я мрійливо усміхаюся, як дурненька, і ловлю на собі розуміючий погляд служниці. Але несподівано, замість звично зніяковіти, усміхаюся ще ширше.

— Доброго ранку, міледі. Снідатимете? — Запитує вона.

Останнім часом апетиту зранку майже не було. А сьогодні, на диво, почуваюся голодною як вовк.

Впевнено киваю і влаштовуюсь за столом.

— Погода чудова. — Маріл спритно розставляє переді мною тарілки з молочною кашею, свіжими булочками, миски з джемом, медом та вершковим маслом. — Графиня Лірой питала — чи не приєднаєтесь ви до неї на прогулянці.

— Нен давно встала?

Я відкушую шматочок булочки й прикриваю очі від насолоди. Неповторний смак теплої випічки й свіжого солодкого масла розливається по язику, захоплюючи всі смакові рецептори.

— Давно, — відказує Маріл. — І принцеса також. Вони саме зараз у саду.

Замислено жую булку, дивлячись у вікно. Сонячні промені безперешкодно прослизають в кімнату, розсіюються золотистим світлом по підлозі, золотять порошинки, що підійнялись у повітря. Мабуть, погода справді чудова для прогулянки. Заодно й придивлюся уважніше до цієї принцеси. А то Маркус, можливо, і не цікавиться нею, а ось вона цілком може захопитися таким привабливим чоловіком.

— Так, прогулятися не завадило б, — розсіяно тягну.

Скоро зима вступить у свої права, а Ньєлокар славиться суворими морозами та холодами, тоді вже не погуляєш, не подихаєш свіжим повітрям.

Я швидко розправляюся зі сніданком, поспішаючи скоріше побачитися з нен. На вулиці, попри сонце, холодно й вогко, і Маріл допомагає мені тепло одягнутися. Камісоль, тепла сорочка, вовняна сукня, в'язані панчохи, стягнуті трохи вище колін шовковими стрічками, і повстяні чобітки, майстерно вишиті яскравими квітами з боків. А на плечі — підбитий хутром важкий плащ.

Графиня та принцеса гуляють біля озера. Зграя сіреньких качечок метушливо копошиться біля самого берега, і Ноель захоплено згодовує їм булку. Бабуля щось повчально розповідає, експресивно розмахуючи руками.

— Сабі, люба, — побачивши мене, сяє вона усмішкою. — Як ти себе почуваєш?

— Чудово, — усміхаюся у відповідь, дозволяючи поцілувати себе в обидві щоки.

— Здрастуйте, ваша світлість, — шепоче принцеса і несподівано робить кніксен. Потім, схаменувшись, червоніє і ховає погляд.

Ми з графинею здивовано переглядаємось. Безперечно, я герцогиня і дружина брата короля, але все одно Ноель за становищем вище за мене, і я повинна була першою вшанувати принцесу.

— Доброго ранку, ваша високість, — розгублено тягну.

— Можете мене називати Ноель, — закушує губу принцеса. — Мені так звичніше.

Її очі неспокійно бігають по сторонах. Тепер вона ще більше схожа на перелякане оленя. Дитина, їй-богу. Дитина, якою відкупилися, пожертвували та відправили до чужої ворожої країни.

— Тоді й мене називай Сабі чи Сабіна, — видаю з явним полегшенням. — Не люблю цих розшаркувань. Тим більше що світлість я по чоловіку. А так звичайнісінька дівчина.

— Правда? — У погляді Ноель світиться якась дивна, незрозуміла надія. — Якщо вам… тобі так завгодно…

— Завгодно, — запевняю.

Качки нагадують про себе обуреним кряканням, і Ноель, злегка посміхнувшись, знову починає годувати нахабних птахів. Але за хвилину насторожено скидає голову і дивиться кудись мені за спину. Теж обертаюсь і бачу, як до нас впевненою ходою наближається лорд Колхер.

На щоках принцеси з'являється ніжний рум'янець. Але погляд залишається настороженим і трохи схвильованим.

— Нен! — Кол обіймає бабусю й отримує від неї сухий поцілунок у щоку.

— Хлопчику мій, ти так швидко. Ми не чекали на тебе до вечора! — Нен прискіпливо оглядає його. — Все в порядку?

— Так, цілком, — заспокоює Колхер.

— Чи вдалося їх зловити? — подає голос Ноель, у занепокоєнні розкришуючи на радість качкам хліб, що залишився. Птахи, вибравшись на берег, тепер копошаться біля її ніг.

— На жаль, ні, ваша високість, — скрушно хитає головою. — Нападники втекли. Але з мадам Кану все гаразд. Про неї й ваші речі подбають.

— Які нападники? — примружуюсь, окидаючи поглядом компанію змовників.

Так ось що приховував мій благовірний! Тепер це, виявляється, неприємностями називається.

— На нас напали дорогою, — пищить Ноель. — У карети відвалилося колесо. Всю варту батька перебили. І кілька ваших… — шморгає вона носом.

Її руки тремтять, і вона поспішно ховає їх у муфту, викинувши жалюгідні залишки булки нетерплячим знахабнілим качкам.

— Напали? — Я переводжу гнівний погляд на Кола, ніби він винен у цьому.

— Все гаразд, Сабі, — дивиться мені у вічі. — Ми відбилися. Але нападаючі чітко знали, хто з нас люди, а хто дракони.

Він обводить нас важким поглядом, і я моментально здогадуюсь, про що недомовляє брат чоловіка.