Розділ 16

Дні проходять за днями. Виробництво анарту зростає та вдосконалюється.

Одну з численних камер підвалу доводиться віддати майстру Тадіусу для його дослідів.

Алхімік, який спочатку здався мені підозрілим, насправді виявляється дуже непоганою... хотілося б сказати — людиною, але ж він не людина, а дракон, тому хорошим драконом. Трохи оговтавшись і побачивши щирий інтерес до його діяльності, нелюдимий вчений дав зрозуміти, що зовсім не проти моїх спостережень за експериментами, які він проводить. І ось через пару днів, непомітно навіть для себе, я починаю асистувати йому.

Ми майже відразу зрозуміли, що зафарбувати анарт вдається лише корою дуба, але виробляти тільки один відтінок ниток не мало сенсу, тому руки опускалися.

— Дуб у своєму складі має речовини, які називаються таніни, — каже майстер, ретельно помішуючи щось у великій каструлі. — Саме завдяки їм колір закріплюється на ваших нитках. Ми ж, як протраву, спробуємо обробити волокна мінеральними солями перед фарбуванням.

Видавши цю інформацію, Тадіус приймається щось муркотіти собі під ніс, продовжуючи помішувати своє підозріле варево.

— Ти подивися, яка краса! — іноді вигукує він. — Мідний купорос… Мідний купорос, — наспіваючи тягне алхімік і навіть притупує ногами в такт. — На мою думку, вже вісімдесят градусів. Ану, давай сюди волокна!

Часом майстер забуває, з ким розмовляє, і звертається до мене як одного зі своїх учнів. Потім, звичайно ж, невимовно дивується, помітивши, що замість звичних адептів поруч стирчу я. Тоді перепрошує, виправляється та обіцяє більше такого не робити. Я вважаю за краще подумки махнути на це рукою, він же не через неповагу, а лише тому що неуважний. Та й, бачачи з яким захопленням, учений експериментує з кольорами, відтінками та хімічними речовинами, я тільки тішуся. Це невелика ціна за те, що отримає Сільбавер.

Волокна доводиться протравлювати двічі, а потім замочувати вже в холодному розчині барвника та доводити до кипіння. Вибираємо відвар внутрішньої кори черемхи, який з мідним купоросом повинен дати красивий зелений відтінок, і готуємо наш неїстівний суп цілу годину.

— Ти що! — махає на мене руками, як лопатями млина, майстер, коли через шістдесят хвилин ми виймаємо волокна і мені хочеться віджати зайву воду. — Барвник має стікати! Інакше колір не вийде рівномірним!

Так ми залишаємо мотки звисати з натягнутих від стіни до стіни мотузках, підставивши під них тази.

Ну що сказати? Експеримент вдається на славу. Такого прекрасного зелено-блакитного відтінку я не бачила жодного разу у житті.

Пізніше для протравлення ми використовуємо і залізний купорос, щоб отримати сірі й коричневі відтінки, і біхромат калію, що дозволяє пофарбувати тканину в жовті, бежеві й гірчичні кольори та галун.

Але найбільше мене радує суміш виннокислого калію з алюмокалієвим галуном, яка забезпечує прояву червоного відтінку.

Домогтися яскраво-червоного кольору завжди вважалося дуже дорогим та трудомістким процесом. До того ж небезпечним. Рослина, що дає стійкий відтінок, була отруйною і цвіла в середині літа. Ось тому й вважалися червоні вбрання привілеєм аристократичного суспільства.

Але милий розсіяний алхімік випадково змішав ці речовини, а я переконала його не виливати відвар, а подивитися, що вийде. Результат перевершив усі наші очікування.

І хоч алюмокалієві галуни вважалися теж досить дорогими мінералами, але принаймні після такого забарвлення всі залишалися живі.

З джерелами кольорів, завдяки клімату, було повне роздолля. Навіть зараз виявилося не проблемою знайти ту ж черемху, кору дуба, бузини та ялини, буряк, корінь латаття та багато інших рослин, які давали різноманітну палітру шикарних забарвлень.

Майстер Фулько теж працював на знос. Щоправда, у його справі я мало чим могла допомогти, та й розуміла не все. Зате месьє Жимс захопився винаходами шановного артефактора і, несподівано, Сутті.

Робота кипіла, відкладені на фарбування волокна танули як сніг навесні. Строкаті, яскраві тканини тішили погляд своїм чудовим різноманіттям. І хоч ми зробили лише по кілька десятків метрів різних кольорів на пробу, але я мала намір отримати за них гарний прибуток.

Перед святом Прощання очікувався великий ярмарок у Фонелі, а в мене в планах було влаштувати нашим домочадцям і селянам якісь веселощі. Вони заслужили хоч трохи радості. Ця осінь принесла нам чимало нового та доброго, і треба гідно проводити її на спокій.

Єдине, що затьмарювало мою втіху, це звістка від Маркуса. Обставини склалися так, що чоловікові довелося ще на тиждень затриматись. На жаль, на свято його світлість ніяк не встигав.

І хоч у самому листі не було нічого тривожного, але моє серце все одно стискалося від поганого передчуття.

***

Маркус

Мабуть, варто було летіти своїм ходом. І сам би розім'явся, і швидше було б. Тим більше, що тягнуло в Сільбавер просто з неймовірною силою. Давно не виникало такого бажання відвідати замок матері. Мабуть, відколи на світ з'явився молодший брат.

Усередині щось тягнуло, штовхало в дорогу. Дивне відчуття, що не піддавалось поясненню. Воно наростало з кожним днем ​​дедалі більше. І якщо на початку тижня ще вдавалося якось відмахнутися від настирливих передчуттів, то до кінця сьомого дня інтуїція буквально кричала, що треба повертатися. І зосередитись не виходило ні на чому.

Всі пункти договору, які з такою ретельною увагою виписував Сильвестр, які з такою неймовірною винахідливістю складав я сам, зливалися в суцільну чорну пляму. Та й люди ці лукавили. То час тягнули, вагаючись, то знову були готові на все.

А як виявилося, проблема полягала у маленькому такому, майже непомітному пункті договору, який Сіл додав уже без мене. Старша принцеса королівського будинку Ханар, через брак спадкоємця чоловічого роду, повинна після підписання договору стати нашою дорогою «гостею». Цей пункт увів у ступор не лише делегацію Ханара, а й мене самого. Хоча зовсім не здивував.