Розділ 15

Чоловік виявляється не тільки дрібним, плюгавим і боягузливим, а ще й трохи неадекватним. Чи то Сутті настільки завзято постаралася захистити честь своїх підопічних, чи то він з народження такий недалекий… Але розповідає шпигун усе відверто, іноді запинаючись і плутаючись у словах.

Найняв його, як виявляється якийсь Лакі Ланфорд, заможний підприємець із сусіднього Фонеля, куди ми їздили на ярмарок. І, виявляється, мої соколики, які так вдало розпродали весь товар у перший день, ґрунтовно насолили цьому шановному бізнесменові.

Месьє Ланфорд вже давно і міцно зайняв чільне місце серед підприємців, які займаються текстилем. Його підприємство з постачання та збуту бавовни приносило стабільний і приємний дохід, задаючи ціну на аналогічний товар іншим маркам, яким не вдалося настільки розширити свій бізнес. Всі бутики південного краю, що спеціалізуються на пошитті одягу, закуповувалися тільки в Лакі, знаючи, що отримають якісний матеріал, причому раніше, ніж він з'явиться в інших постачальників.

А тут ми. Як сніг на голову. Як грім серед ясного неба. Як обухом по тімені… Загалом… Наша невелика фабрика добряче зіпсувала бізнес месьє Ланфорда своїм дешевим і не менш якісним текстилем. І він не знайшов нічого кращого, ніж найняти когось для промислового шпигунства. Але з якого переляку його вибір упав саме на це непорозуміння, залишилося загадкою. "Непорозуміння" теж не розуміло, чому йому надали таку честь. Напівоголені дівчата в лазні цікавили бідолаху Чіпа набагато більше, ніж завдання господаря та його проблеми у бізнесі.

— І що тепер робити? — розгублено дивлюсь на чоловіка.

Відпустити цього доходягу? У принципі можна... Адже нічого дізнатися не зумів... Але де гарантія, що слідом за ним не прийде професійніший фахівець, вважаючи мою фабрику легкою здобиччю?

— Не хвилюйся, я з цим розберуся, — хмуриться чоловік.

Потім підіймає за шкірку знесиленого від переживань і страху лазутчика і веде його за двері, кинувши наостанок: «Побачимося за вечерею!»

Першої миті мені хочеться кинутися за цією парочкою — а раптом Маркус у гніві пристукне нещасного шпигуна. Але потім зупиняю себе.

По-перше, чоловік не виглядав таким уже лютим. По-друге, наскільки я знаю, він не схильний до необдуманих висновків, поспішних рішень та безпідставно жорстоких покарань. І, по-третє, у нього досвіду більше, ніж у мене, у спілкуванні зі шпигунами.

Отже, ці справді чоловічі справи залишимо відповідно самим чоловікам.

А мені ще вечерю перевіряти. Хоча впевнена, що Оділа та Ферджа все зроблять бездоганно. Але на кухні з'явитися все ж треба. Ну і на фабрику заглянути… І кімнати для гостей перевірити…

День бабака починає свій оборот. Кухня, замок, фабрика, кухня...

Присідаю, тільки коли опиняюся в купальні. Ноги гудуть, ніби ними пробігає електричний струм. І хоч планувала я швидко обполоснутися перед вечерею і переодягнутися в чисту сукню, а робочу закинути в пральню, але вже хвилин п'ять сиджу нерухомо, опустивши ноги в таз із водою. Приємна, ледь прохолодна вода пестить ступні, і голова моя теж потроху остигає. І повертаються настирливі, як літні мухи, думки.

Що це було там у кабінеті? Невже похмурий дракон починає мені подобатися? Але чому?

Не сперечаюся, він гарний, мужній і харизматичний. Але й Олег був цілком привабливий. Дівчата вішалися на нього гронами й заздрили мені лютою заздрістю... А я їм...

Може, так подіяли кострубаті й невмілі залицяння дракона? Так, безумовно, опіка, повага та турбота — саме те, що мені потрібне. Особливо повага. І я відчуваю подяку за це. Тільки ось те, що я відчуваю поруч із Маркусом, зовсім не схоже на невинне почуття вдячності.

Я ніколи не була улюблива. Навіть Олег домагався мене майже рік. А тут… За кілька днів… Як?

А раптом те тяжіння, яке я відчуваю, нав'язане проклятим вінцем? І Маркус теж щось до мене відчуває. Я ж не сліпа. Хоча раніше називав нечупарою. Точно, у вінці річ!

На коротку мить у серці кольнула образа — все ж таки приємно подобатися просто так, а не через магічний артефакт. Але, мабуть, моя голова настільки охолола, що думки перетворилися на спокійні та безпристрасні уламки льоду. Тому що внутрішній голос безтурботно стверджує: «Але так краще. Уяви, на що перетворилося б твоє життя, відчуй ви одне до одного байдужість. А вона, як відомо, згодом може перерости у ненависть. А так і вовки ситі, і вівці спокійно пасуться». І я, як не дивно, не можу з цим приставучим голосом не погодитися.

Вода на тазу перетворюється з приємної на крижану. Здригнувшись, нарешті, витягаю сині ноги. Швидко обполіскуюсь і одягаю чисті сорочку та сукню. Зараз мені нема кому допомогти. У зв'язку з напливом гостей довелося відправити Маріл на кухню, там додаткові руки не завадять. А я й сама можу впоратися. Таку ж корону з кіс я, звичайно ж, не заплету. Але якщо підібрати з боків пасма і закріпити шпильками, вийде цілком красива зачіска. Романтична та ніжна. Тим більше що волосся за цей час у мене встигло відрости й тепер спускається майже до пояса.

У такому вигляді я й виходжу до гостей, які вже встигли розсістись за столом. Але побачивши мене чоловіки відразу підіймаються. А Маркус раптово прямує до мене. І через долю секунди його пальці несподівано охоплюють мою руку. Губи притискаються до тильного боку долоні. Шкіра в цьому місці починає горіти, наче поставив на ній тавро, показав усім присутнім, кому я належу. А поки приходжу до тями від незвичних відчуттів, його світлість підводить мене до столу і сідає на місце господаря будинку.

***

Вечеря вийшла чудовою.

Курча в мигдальному соусі просто тане в роті. Пироги з голуб’ятиною радують апетитною золотистою скоринкою. Смажена форель із пряними травами випромінює настільки дивовижний аромат, що хочеться її заковтнути разом із дерев'яною тарілкою. А черга ще ж не дійшла до паруючого рагу з кролика, бобів, тушкованих у вершковому соусі, пишних короваїв хліба, жовтого, немов кульбаба, свіжого масла, шинки, круглих головок сиру... І десерту... Повинні подати яблука в меду, пироги з варенням і солодким сиром, горіхи.