Розділ 7

Оділа не дуже рада мене бачити, та й прохання про огляд замку викликає в неї легке замішання. Економка невдоволено хмурить брови, але відмовити мені в моїй маленькій примсі не може, а я невинно посміхаюся і стріляю на всі боки очима.

— Одну хвилиночку, міледі, — каже жінка і повертається до застиглої трохи віддаль Маріл. — А ти, люба, допоможи Гретчен, вона з самого ранку в пральні. Ру захворіла, а Веста щось запізнюється.

— Боюся, це неможливо. — Я так само продовжую посміхатися. — Маріл сьогодні зайнята іншими справами. Втім, як і завтра.

Мадам Оділа здіймає тонкі брови, але нічого не каже, лише невдоволено підтискає губи.

— А якщо вам не вистачає для роботи людей, то чому б не найняти ще когось. Впевнена, охочі легко знайдуться, — незворушно пропоную й жестом відпускаю нещасну, зблідлу від хвилювання дівчину. — Можеш іти, Маріл.

І та, не гаючи часу, швидко зникає за дверима, а ми залишаємось удвох з економкою.

Екскурсія замком виявляється напрочуд стомлюючою. Зовні він не здавався таким великим, і я щиро вважала, що до полудня ми встигнемо все оглянути. Але, враховуючи те, що я виявила бажання ознайомитися з кожним куточком цієї величезної споруди, навіть з кімнатами прислуги, до обіду ми впоралися лише наполовину, залишивши на вечір господарські будівлі у дворі.

З розповіді Оділи я зрозуміла, що в самому замку живе не так вже й багато драконів: вона сама, куховарка Ферджа, три покоївки, одна з кухонних робітниць, Табея, разом із сином Рабаном, який працює там же на кухні, і керуючий. Воїни гарнізону у кількості тридцяти лускатих та їх командувач Гоззо Пот мешкають у казармах, розташованих у внутрішньому дворі.

Цікаво, що тільки Дедерік Ву має окремі покої, причому на першому поверсі, біля кухні. Й тільки в його кімнаті через кухонну пічку до ранку зберігається тепло. Покоївки туляться втрьох, Оділа та Ферджа теж ділять кімнату, ще в одній живе Табея разом із сином.

— І ви не мерзнете? — Я здивовано оглядаю спальню покоївок. Каміну в цій маленькій комірчині немає.

— Взимку рятують жаровні. А поки що економимо, — сухо відповідає Оділа, стискаючи тонкі губи.

— Ясно, — підозріло тягну.

Руки так і сверблять витрусити з цього керуючого всю правду.

Для економії коштів, як пояснює Оділа, решта працівників приходить у міру потреби, тримати повний штат надто дорого. Зокрема, коли починається прання, або заготовляються продукти про запас, соління, варення на зиму. Щомісяця мешканців замку відвідує швачка з помічницями, яка бере замовлення, як особисті, для кожного зі співробітників, так і на благо Сільбавера. Наприклад, коли зносилося чи зіпсувалося щось із загальновживаних речей — серветки, скатертини, простирадла, гардини…

Тим часом сам Дедерік, який складає мені компанію за обідом, на відміну від скромної й трохи похмурої економки, дере підборіддя вгору і нестерпно величається. А ще дарує солодкі усмішки, підлизується усіляко і порикує на Джад, що прислуговує за столом.

— А чи давно вибивали гобелени в залі? — Я задумливо оглядаю пильні шматки тканини на стінах і в підтвердження своїх слів чхаю. Нехай вважають мене ніженкою і цяцею, але дихати цим усім шкідливо, причому не тільки мені...

— На жаль, штат слуг довелося скоротити, — розводить руками керуючий і з апетитом береться за курячу ногу, що лежить у нього на тарілці.

Мені теж дістався шматочок соковитого м'яса в невідомій підливі та рагу з овочів. Все це пахне настільки апетитно, що я на кілька хвилин забуваю про справи насущні й насолоджуюся їжею. Невже заради мене так розчулилися і розорилися? Вчора тут м'ясом і не пахло… Але коли перший голод угамований, я знову повертаюся до наших баранів.

— Хіба мій чоловік так мало грошей вам виділяє? — роблю великі очі, ніби для мене й справді дивує подібна скупість.

Насправді звідки мені знати, скільки надіслав Маркус? Може він взагалі нічого не виділив. Хоча за допомогою Маріл я вже зрозуміла, що сума, якою любий чоловік облагодіяв мене, більш ніж щедра. То в чому проблема, якщо гроші в нього кури не клюють?

— Розумієте, — відкидається на спинку крісла Дедерік. — Ми розраховували виручити чималий прибуток від продажу вівса… Але, на жаль, цього року літо видалося надто бідним на опади…

Він так награно журиться, що мої переконання в його злодійкуватості зростають все більше і більше. Мабуть, господарські споруди зачекають. Що я там не бачила — псарня, пташник, загони з десятком овець… А ось облікову книжку подивитися треба і негайно.

— А не могли б ви мені показати після обіду записи в обліковій книзі, — з милою усмішкою прошу, і рука мосьє Ву сіпається від несподіванки, розливаючи на стіл кілька крапель вина з кубка.

Шкода, що я не вмію читати думки. Дедерік якось занадто швидко бере себе в руки й розпливається у солодкій посмішці.

— Як скажете, міледі, — улесливо промовляє. — Бажаєте з ними ознайомитись прямо зараз?

— Бажаю, — впевнено киваю і підводжусь з-за столу. А в самої коліна тремтять так, що стукають одне об одного.

"Боже мій, Сабі, ну куди ти влізла!" — волає внутрішній голос, поки незворушно йду за управителем до кабінету. І я зовсім не впевнена, що зможу розібратися з тим нагромадженням даних, які надасть мені дракон. Цін не знаю. Єдине, що мені під силу, це зіставити витрати та доходи, а також на інтуїтивному рівні вловити якісь невідповідності.

Чоловік послужливо відчиняє переді мною масивні двері, попередньо відкривши їх ключем, і пропускає всередину.

Крокую за поріг і відразу ж прямую до крісла Дедеріка, вирішивши зайняти найбільш вигідну позицію. Він явно розраховував, що я влаштуюсь у кріслі для відвідувачів… Але, варто віддати належне його витримці, навіть бровою не веде у відповідь на мої дії. Мені, звичайно, ніяково поводитися настільки нахабно і по-хазяйськи, але ж… це моє право, чи не так?

Роль упевненої бізнесвумен важка. Таку я ще не грала. Слухняна дружина, закохана дурепа, зубрилка і ботанка — ось мої ролі по життю, аж ніяк не герцогиня... Але, як любила говорити моя сусідка, Марія Степанівна, хочеш жити — вмій вертітись...