Розділ 32

Ійв летіла щодуху до Палацу Шипів. Окинула швидким поглядом військо перевертнів, що оточило мури. Зажурилася. Видала стогін.

Данієль поважно сидів за круглим столом і чекав на появу свого опонента. Поряд із ним сиділа Марієд у весільній сукні та фаті й шпилькою колупала стіл.

Мінхю нервово смикав губами й дивився на годинник. Напруга була колосальною. Темна атмосфера вишуканої зали тиснула на його широкі плечі.

Тільки Кан Гортьє був безтурботним, як завжди, пив трояндовий напій і хизувався власною досконалістю, повторюючи рухи за диригентом. Адже куди без скрипки в таку драматичну мить?

І саме під високу натягнуту ноту у дверях з'явився Крістіан, демонстративно відчинивши ці двері ногою. Під рик свого власного баритона, доповнюючи чудову музику оркестру на тлі, він хижим птахом налетів на Данієля!

— Ти! Ти! — кричав він, тримаючи принца за мундир. А той лише криво посміхнувся!

Сай Мінхю вистрілив повз Кріса й розніс порцелянову вазу поруч.

— Гей! Гей! Я не через те тут власною шкурою ризикую, щоб ти за три секунди все зіпсував! Заспокойся! — заричав він, знову ставлячи палець на курок.

Крістіан утиснув Астролета в спинку стільця і відступив. Поруч із ним з'явилися дві фігури. Астрід, яка вже не Маріанна, і не альвійка, і не людина, а кровопивця. Та Віолет, яка знову ігнорувала всі правила й залишилася в котячому образі. Обидві переконливо глянули на мілорда й пригрозили.

Велет на мить заплющив очі. Спробував заспокоїтися. Почовгав до протилежного від Данієля боку столу, відсунув стілець, звісно так, щоб той зарипів, і сів. Склав руки на столі, кивнув: «Можна починати!»

Сай плеснув у долоні й дозволив собі почати:

— Добре, як глави древніх родів, ми маємо зараз, ось тут, за цим столом, укласти мир. Озирніться навколо. Скільки старших за нас істот? Одиниці. Діти в нас є? Немає! Якщо ми зараз почнемо нову війну, то не буде вже ні перевертнів, ні вампірів, ні ахтумар'є! Ми зникнемо! Усі! І нічого після себе не залишимо!

— Ти правий… Альвів уже знищено. Якщо ворожнеча продовжиться — ми наступні, — підтримала його Віолет.

— Я за мир, — буркнула Марієд, якось відчужено. Помста не вдалася, сенсу йти проти вже немає.

— Я міг би стримати свої амбіції щодо півночі, — буркнув Данієль, дивлячись на кожного по черзі. — Не прагну бути схожим на батька, але владу люблю, каюся.

— Я тобі не вірю! — Крістіан продовжував бути агресивним. Уже наставив дуло пістолета принцу на голову.

Сай затремтів усім дужим тілом, кашлянув у кулак. Господи…

Астролет підвівся, сперся руками на стіл, проричав:

— Я тобі теж, генерале! Твоє військо стоїть у мене під дверима. Як я маю тобі вірити?

Мілорд спалахнув. Схопився. Теж сперся на стіл. Почали літати іскри. Від колишньої дружби нічого не залишилося.

Сай тут же плеснув долонею по столу.

— Спокійно! Довіра — це перший пункт, якого ми маємо досягти! Так, хлопці й дівчата, ми повинні почати довіряти одне одному, заради блага!

— Говорить найбільший маніпулятор! — буркнула Маріанна. Його бісів план не спрацював, а вона залишилася з іклами. Завжди знала, що Мінхю довіряти не можна.

— Мої цілі благі, ваші — егоїстичні! — виправдався сірий кардинал, нервово граючись з окулярами.

Напруга зросла до небес. Усі обмінювалися суворими поглядами, ніхто не бажав поступатися. У Кріса прорізалися маленькі роги. У Данієля палали очі. Марієд зробила дірку в столі шпилькою. А Кан Гортьє закохано дивився на Віві.

Маестро змінив музику на більш напружену й розтягнуту. Ноти погіршували і без того поганий настрій дипломатів.

І тут у вікно лунає стукіт. З'являється бог.

Ійв розбиває вітражі й, немов утілення самої бурі, влітає до зали. Вона здіймає у повітря папери, лякає й захоплює водночас. Уламки вітражного скла падають на стіл і розлітаються на дрібні шматочки, як останні надії на просту дипломатію.

Усі завмерли. Настала тиша, у якій чутно було лише завивання хуртовини за розбитими вікнами.

І в цю тишу робить крок таємничий цар у супроводі свого учня. Він приносить із собою полярні сніги й ледь відчутний запах миру.

Маріанна побачила Юліана й схопилася, мов обпечена любов'ю до свого братика. Не з'ясовуючи нічого, вона побігла до нього, схопила його в обійми і скрикнула від радості, стрибаючи разом із ним. Заплакала, поки він плакав з нею, а хом'як Платон бігав по її плечах і пищав від щастя.

Сіріус, прикриваючи обличчя віялом, у розкішних блакитних шатах-кімоно, пройшов до столу переговорів, ведучи за руку царівну полюса Аврору. Він зробив величний уклін, сів поруч із Данієлем, а дочку направив до Крістіана.

Оркестр замовк. Затихли всі. Володар Царства Ночі тут. Ійв опустилася на спинку його крісла й розправила крила за головою царя, ніби створюючи живий трон.

— Вітаю, діти Півночі, — поважно мовив мудрий, і його спокійний голос, здавалося, вгамував бурю як ззовні, так і всередині кожного. — Перевертні, вампіри, ахтумар'є, альви. Сьогодні всі тут. Ця ворожнеча, що триває століттями, могла закінчитися сьогодні, у вогні та крові. Але ви тут. За одним столом. Це вже перемога, якої не знали ваші батьки. І я прийшов укласти мир. Нарешті, час настав. Пишаюся вами! Любо бачити мені, що діти перевершили своїх батьків.

Усі, навіть Данієль, схилили голови у взаємній повазі. І знову завмерли, без суперечок.

Сіріус продовжив, зупинивши свій погляд на Астролеті:

— Тобі пошана, Данієлю! Не в батька ти пішов, повір. Але спокуса влади велика. Тож обережним будь завжди, коли приходять усілякі думки. Та вірю я, що зможеш ти всі прокляття із себе зняти. Кайдани зняв, та батьківське тавро зруйнуєш тільки благом.

— Йому пошану? — прогарчав Кріс, кидаючи виклик.

— Крістіане, — м'яко, але владно звернувся до нього Сіріус, — гордість твоя та упередження отруюють тобі життя. Простішим будь, сердечним будь, пробачати вмій і шанувати. Ти вже довів, що здатний на глибокі почуття попри все. Не зупиняйся. Вір у своє серце. Вір, що воно в тебе є.