Розділ 30

Гортьє Кан проводжав незадоволених вельмож, що не зуміли видати своїх дочок за принца Данієля. У дівчат зникали мітки за вухами, розсипалися рожевим пилом.

Згасала магія Астролета, зникала його влада, і бал було закінчено, й наречену було обрано.

Гортьє підправив на собі блакитний мундир і в маленькому дзеркальці подбав про стан своєї зачіски. Як головний красунчик королівства (після Данієля, звісно), він мав виглядати чудово навіть у цей момент всесвітньої меланхолії.

Віолет з'явилася в образі кішки біля його ніг і почала лащитися. Обвила хвостом його щиколотку.

— Гортьє, тобі б вихідний! З корабля на бал, з балу на весілля! Ще й обов'язків море! Бідненький.

Кан узяв кішку на руки. Глянув у її блакитні очі.

— Справді, мила? О, Віві, ти така чуйна, добра, лагідна, сердечна, — з кожним словом його тон знижувався, а Віолет утрачала ентузіазм. Здається, він говорить це крізь призму сарказму.

— Ну, ми ж друзі, так? І ти не зруйнуєш нашої дружби? — запитала вона солодким голосочком, намагаючись ним маніпулювати. Він носій їхньої цінної інформації. Потрібно переконатися, що він мовчатиме.

— Аякже, Віві, кицю моя! Я тебе дуже люблю! — посміхнувся Гортьє і поцілував її у вушко.

Віолет напружилася. Аби лишень їхній план спрацював, а Кан про нього віддано мовчав!

...

Маріанна стояла перед дзеркалом у весільній сукні. Золотом переливалася вона, грайливими блискітками, немов ігристе шампанське! Фата довга, розкішна, з дорогоцінним камінням. Рукавички чудові, і панчохи ніжні. Просто шик!

Дівчина повертілася перед дзеркалом. Наречену вона ще не грала! Дуже цікава, нова для неї роль. Хоча… могла б стати й реальною нареченою, якби прийняла пропозицію Крістіана. Та, напевно, після всіх цих пригод, якщо все буде добре, вона все ж вийде заміж за Велета і буде справжньою нареченою під вінцем! А зараз — тренування — так це можна назвати.

Сай Мінхю з'явився в покоях, щоб відвести Маріанну під вінець.

«Усе буде добре», — прошепотів він їй на вухо, заспокоюючи. Хоча дівчина й так була доволі спокійною. Крістіан же з'явиться вчасно і витягне її з біди, адже так?

Вона пройшла під руку із Саєм до тронної зали, де на неї вже чекав Данієль, урочистий і величний, у білому мундирі, в короні… і масці на обличчі? Золота маска на верхній лівій частині обличчя виглядала химерно. Незвичний, дивний образ як для нареченого, що викликав багато питань. Але, може, то такі традиції? Ще й після балу-маскараду, можливо, настрій таємничий залишився?..

Данієль ледь помітно посміхнувся, так, що його усмішка невагомо торкнулася реальності.

Маріанна зробила глибокий вдих. Поглядом ковзнула повз годинник. 9:56. Цей час вона добре запам'ятала. З нього й почалися її пригоди…

Данієль простягнув дівчині руку, закликаючи її під вінець.

— Усе буде як у казці! — прошепотів він спокусливим голосом і окинув наречену поглядом з висоти свого зросту. Рожеві очі підступно засяяли, а гості на урочистому вінчанні зааплодували.

Маріанна дивилася на принца крізь фату й трохи смикала обличчям через нерви. І ворогу не побажаєш опинитися в такому ризикованому скрутному становищі.

Вампір поруч зачитує якісь урочисті та мудрі речі, що зовсім нікому не цікаві. Укладання шлюбу — це тло, а головне попереду — поцілунок. О, Маріанна відчувала, що ось-ось це має статися, і вона плекала надії на те, що план Сая Мінхю піде як слід, без зайвих пригод. І так, це все — нищівна авантюра.

І ось Данієль готується підняти фату й відкрити обличчя нареченій, щоб поцілувати її, і саме в цей момент із засідки з'являється Крістіан. Усе воістину театрально!

У чорному мундирі, як справжній генерал, зі зібраним позаду волоссям, як видатний красунчик, і з поглядом небезпечним та хижим, як у істинного дракона, Кріс постав перед публікою й дістав катану з піхов.

— Вона моя! — вибухнув він і зробив різкий випад у бік Данієля.

— Моя теж! — зловісно посміхнувся принц і вийняв шпагу.

Почалася дуель. Дзвін зброї заглушив приємну музику оркестру на тлі, а Анна несвідомо сховалася за квітами весільної арки й завмерла. О, запеклий бій!

Мілорд ричав, мов скажений, прагнучи перемогти давнього ворога. Відбивав атаку з шаленою легкістю, маючи певну перевагу в силі над Астролетом. Але принц — бездоганний стратег і знаходив нові лазівки. Кріс не очікував удару знизу й не встиг захиститися. Отримав поріз на мундирі, можливо, й на тілі. Данієль гордо посміхнувся. Кинув короткий погляд на Маріанну. Кріс тим часом устиг поранити його в плече. Принц скривився від болю і відступив.

Мілорд, не гаючи часу, підбіг до Маріанни, приклав отруйну серветку до її носа, щоб позбавити свідомості. А потім, схопив її, непритомну здобич, й закинув собі на плече. Розбив вітражне вікно й вистрибнув із нього, мов злодій, покидаючи палац.

Перший акт завершено.

Астролет провів його поглядом. Зовсім не гнівним, і не наляканим, і навіть не розгубленим. Він був спокійним, на диво, дуже спокійним, ніби все йшло за його власним планом.

Сай підправив окуляри. Кашлянув.

— Дозвольте її повернути та очолити білу гвардію?

...

Акт. Гра хижаків

У серці хуртовини виднілися два силуети. Крок за кроком дзвінко хрускотів сніг. Місяць віддано висвітлював дорогу Крістіану, поки він ніс на плечі свою наречену.

Сніжинки густо покривали її вії. Вітер обпікав холодом юне дівоче обличчя і змушував щоки червоніти.

Навколо панувала неймовірна зима. Повітря було холодне, і така негода нарешті змусила Астрід опритомніти.

Перш за все, міледі затрусилася від ознобу. Ледь чутно застогнала. А коли розплющила очі, то побачила, як її фата, рясно прикрашена дорогоцінним камінням, нещадно тяглася по снігу, наче якесь ганчір'я.