Розділ 23

Невже той самий клятий лист від Астролета? Хай йому грець! Але це може бути зачіпкою, тож їй варто його наздогнати й добряче пожмакати в долоні! Можливо, і тому бісовому Данієлю дістанеться, як катюзі по заслузі!

Маріанна побігла слідом за шматочком, намагаючись його впіймати. Та клаптик паперу був хитрим і підступним, вів її до воріт міста, а звідти й на вихід. Дівчина ж увійшла в азарт — байдуже, що Віллеонхоль залишився далеко позаду, головне — впіймати артефакт! А шматочок летів собі безтурботно та вів її до пустки, у відкриті снігові поля, вниз горами, до низин, крізь хвойні ліси, через крижані струмки.

Анна, оминувши кілька лісових перешкод, таких як повалені стовбури дерев та непомітні снігові провалля, зібралася з духом, додала швидкості й напору і в один момент упіймала нахабного «втікача». Нарешті! Через добрий кілометр погоні! Стиснувши клаптик у долоні, вона щиро йому зраділа, а потім відчула сплеск магії у своїй руці — шматочок яскраво з нею привітався. Магія Астролета була відчутною та могутньою, що, звісно, знижувало бажання зустрічі з цим загадковим принцом упирів у майбутньому. Не хотілося б знов стати об'єктом впливу його чар та сили.

Але магія — це ще не найстрашніше, що могло зараз статися. Подумавши про господаря листа, Анна безтурботно озирнулася довкола, нестримно витріщилася та й зрозуміла, шалена, що заблукала.

От трясця! Увесь ентузіазм та щастя з обличчя миттю зникли, наче їх вітром змело.

І що тепер робити? Куди йти? Чи кликати на допомогу?

Анна завмерла, усвідомлюючи, що накоїла. Добігалася… Зажуреним поглядом вона подивилася на шматочок листа. А з ним що робити?.. Повертіла в руках, оглянула з усіх боків. Ну клаптик, ну частинка листа Астролета, ну має на собі згадку про принца, а далі що? Яка з нього користь?.. О, дідько!

Гра не вартувала свічок!

Хоча насправді шматочок не був настільки безкорисним, як вважала Анна. Принаймні для білої гвардії він виявився справжнім паперовим союзником.

Вірний посіпака Кан Гортьє швидко вистежив міледі, щойно вона взяла до рук частинку магії його господаря.

Перебуваючи десь там… під Віллеонхолем, з новим дорученням принца, Кан, відчувши сплеск знайомої магії, аж сіпнувся: «О, наш скарбик!». За цим вигуком він швидко схопився й свистом скликав групу гвардійців. «До порталу!» — наказав, поспішаючи, адже сумніву немає — здобич на гачку! Магія господаря відчутна в повітрі, а енергія «скарбика» — у глибинах лісу.

Який «чудовий» поворот подій!

Зимовий ліс був красивою локацією, але водночас сповненою перешкод та небезпек місцевістю. І сліпо блукати в ній — здавалося так собі ідеєю. Тож Анна вирішила нікуди не поспішати, а все добре проаналізувати: звідки вона прийшла та в якому боці може бути північ? І поки вона топталася на одному місці, зігріваючись та обмірковуючи свої подальші дії, за її спиною пролунав шурхіт, і нічого хорошого він не віщував.

Дівчина обережно озирнулася. Вовки? А ні — гірше! З порталу вийшла біла гвардія на чолі з прекрасним вампірчиком-айдолом.

От прокляття, а не доля! Тільки гвардійців зараз і не вистачало!

Маріанна глибоко вдихнула, заховала клаптик листа до кишені штанів і випросталася.

— Вітаю, панове! — награно посміхнулася вона та, ледь помітно відступаючи крок за кроком, тихесенько, готувалася до втечі.

Кан Гортьє підправив свій піджак, виструнчився, зробив реверанс, як того і вимагав етикет, та привітався:

— Міледі, полум'я любові принца мого! Прошу вас, пройдіть з нами! — заявив він урочистим голосом, із надією. Наївний.

Дівчина гучно посміхнулася. Аякже! А під три чорти вони б не пішли?

— Та ну вас! — закричала вона й гайда тікати.

О, зараз би їй Кріса на допомогу, чи Адольфа! Та хоч того лиса! Навіть Мінхю б у союзники прийняла! Але доведеться справлятися самій.

Ноги віддано несли її через ліс, але очі взагалі не бачили, куди їй тікати. Халепа на халепі! Анна вертілася, мов овечка в отарі, не знаючи, куди їй податися. Де схід, де північ, де Віллеонхоль? Та бог його зна! Ніде порятунку немає! А гвардія тим часом її наздоганяє. Гортьє не біжить, а летить, як метелик, пурхаючи від кроку до кроку — спритний, гад!

Маріанна не придумала нічого кращого, ніж залізти на дерево. Хоч вона й не вважала себе надто вправною в лазінні по деревах, усе ж під дією страху їй вдалося дістатися верхів'я й причаїтися в кроні сосни.

Гвардійці підбігли до цієї своєрідної «вежі порятунку» та оточили її з усіх боків.

— Злазь, мале бісове кошеня! — гукнув до Маріанни Кан, поглядом відшукавши її серед гілок, та демонстративно поманив до себе пальцем, оповитим у чорний оксамит.

Анна кинула на нього зверхній зухвалий погляд.

— А це правда, що вас, вампірів, можна заколоти осиковим колом? — запитала вона з непідробною цікавістю.

— Що? Будь-кого можна заколоти осиковим колом. У твоєму питанні немає логіки! — обурився Гортьє писклявим голосом. Які дурниці питає ця дівка!

— Як і в тому, що п'ять чоловіків переслідують одну бідну, невинну дівчину та сподіваються, що вона з ними добровільно захоче кудись піти! — потикавши вказівним пальцем у скроню, заявила Анна.

Вампірчик миттю відмахнувся з притаманною йому граційністю та театральністю.

— Не така вже ти й невинна! Справжня дияволиця, через яку я, Гортьє Кан, маю бігати по всьому лісу, замість того, щоб готуватися до балу! Ось хто з нас по-справжньому біднесенький та ображений долею, ах! — аж очі закрив тильною стороною долоні в драматичному стражданні.

— То й не бігай, красунчику! Який бусурман тебе змушує?! Бач, нічого корисного погоня тобі не приносить! Хіба тільки по заслугах! О, до речі! Як почуваєшся після подарунка Сая Мінхю? — лукаво поцікавилася Анна, сидячи на гілці й безтурботно бовтаючи ногами.

— Бачу, він твій хороший друг! — вищирив ікла Гортьє. Так би і вкусив нахабу за її ігри!

— Ага, ми з ним дуже близькі! — кокетливо відповіла Маріанна й романтично зітхнула, водночас прикушуючи нижню губу.