Розділ 21

У цей момент, коли ніхто нічого не підозрював, до палацу прилетіла сова Ійв. Вона сіла на дах і здійняла крилами завірюху. Бурштинові очі загубилися в танці сніжинок. Древня ахтумар'є щось замислила. Граційно махала крилами, наганяючи на палац снігову бурю.

Крістіан звернув увагу на те, що за вікном надто неспокійна погода. Це змусило його покинути своє робоче місце та вийти на терасу, щоб поглянути на обставини.

Ійв, побачивши в тіні владну статуру, спустилася на балконну огорожу й зустрілася поглядом із хижими полум'яними очима.

Велет голосно хмикнув, споглядаючи її містичний образ.

— Що на моїй території забула древня ахтумар'є? — пролунало його холодне питання. Холодніше за її бурі.

Ійв заскрипіла. Блиснула очима, мов нечисть. Розкрила пазурі.

— Гу! У-у-рк! Гуку! — відповіла вона й зникла в хуртовині, наче її й не було.

Крістіан насупився. Вона залишила йому дещо в подарунок. Маленький сувій лежав на снігу, і його ось-ось мав забрати вітер.

Кріс устиг його вхопити, поки хуртовина не поцупила.

Це було послання.

— Сіріус вирішив мені зіпсувати і без того поганий вечір? — спитав мілорд і розгорнув листа. Прочитав, поки було бажання. Завмер.

Його очі стали вдвічі більшими. Він стояв на терасі, вітер обіймав його, розвіював смоляне волосся, обпікав холодом обличчя. А він залишався нерухомим і перечитував послання знов і знов.

— Тож її брат дійсно у Сіріуса. Повернений до Локхолю ахтумар'є... То виходить… Анна теж ахтумар'є?!..

Це вселило в Крістіана неабияку надію. Значить, її зв'язок з Астролетом — дійсно ніщо!

Диявол, та хіба він гідний хоч крихти її почуттів? Якщо стільки сумнівів щодо неї мав? Стільки підозр! А вона весь цей час… Страждала через нього, впертого.

Генерал увірвався до покоїв і зробив перший крок у бік дверей її «нової» спальні.

Бути так близько до своєї мрії і боятися визнати її через страхи? Вбивати ворогів на полі битви, а самому боятися жінки? Нести смерть зрадникам, а самому остерігатися зради? Вигаданої зради! Вигаданої у його власній голові! У нього навіть немає проти неї вагомих доказів. Усі ті речі, як-от візит гвардії та знак за вухом, — він інтерпретував на свій лад. Він бачив те, що хотів бачити!

Потік думок перервав стукіт у двері, спричинений його власним кулаком. Несвідомо він прийшов до неї, щоб завершити розмову.

За дверима пролунав шурхіт — Анна не спала.

Кріс притулився чолом до дверей і заявив їй та самому собі:

— Я вірю тобі! Чуєш?

— Мені вже все одно, — долинув її холодний голос.

— Брешеш! — різко заперечив генерал і смикнув ручку дверей.

Та вона їх зачинила на довірений їй ключ.

— Ні! Це моя позиція! — продовжила відстоювати себе Маріанна.

Потрібно було раніше думати про свої слова та дії!

— Відчини двері, лисенятко! Я хочу тебе бачити, — наказав Кріс, мало не благаючи.

Анна ледь прочинила двері.

Мілорд завмер. Крізь шпарину на нього дивилося каре око, сповнене гніву.

— Я бачу мало! — обурився він.

— Достатньо! — заявила дівчина й хотіла зачинити двері, та він не дозволив. Натиснув на дерев'яну панель і зробив собі прохід.

Анна була змушена відступити на пів кроку та застигнути від хвилювання.

Він поряд. Знов. Серце завмерло, хоча ще мить тому билося мов скажене.

Ні! Між нею та цим чоловіком дійсно відбувається щось воістину незвичайне, неймовірне та палке.

Як важко дивитися на нього зараз, у призмі легкого світла свічок, у напівтемряві, коли вони тут удвох, наодинці. Коли він у розстібнутій на грудях сорочці, коли його волосся знов вільно розкидане по плечах, коли її руки так і тягнуться до нього, щоб доторкнутися. А вуста тремтять, ніби теж на щось розраховують. Ніби знають, що можуть отримати поцілунок, його солодкий, п'янкий, палкий поцілунок.

Дурне лисеня.

Карий погляд миттю опустився на підлогу. Невже вона дійсно думає про всі ці речі? Невже і справді готова зараз же здатися в полон бажань? Вона стисла пальці в кулаки. Краще так, ніж не втриматися й торкнутися його.

— Ти права! — низький голос Кріса привів її до тями. — У мене дійсно багато страхів! Та я боротимуся з ними! Заради тебе…

Чорт! Навіщо він каже їй такі речі? Вона не повинна вірити. Не повинна так легко здаватися. Ні!

Маріанна наважилася підвести погляд та гордо зазирнути йому у вічі.

— Найбільшим твоїм страхом повинно бути те, що я повернуся назад до свого світу!

Вона знову стояла на своїй правді та нагадувала про неї, сміливо, не боячись його відчуження. Хай він уже нарешті усвідомить усе та прийме її такою, якою вона є!

Та чи прийшов би він до неї, якби не був упевненим у своїх словах?.. Він зробив крок у її бік. Зробив ще один. І ще. Поки не опинився впритул до неї, так близько, що без проблем міг почути стукіт її серця.

— Я втримаю тебе біля себе своєю любов'ю. Я виправлюся, обіцяю! Завтра можеш вийти на терасу, до зали, куди завгодно. Я спробую тобі довіряти. Я маю спробувати!

— Я можу втекти, — Анна тримала оборону.

— Але ж ти не втечеш?

Він так ніжно обхопив пальцями її підборіддя і зачекав відповіді на своє таке просте питання.

— Я вільна, не забувай про це!

Ніякі мітки та істинні не зроблять із неї рабиню.

Крістіан обвів поглядом її вуста, поки вона казала йому ці вольові слова.

— Але ти б хотіла стати моєю? — низьким голосом, укутаним в оксамит, спитав він.

Маріанна попливла, як паперовий кораблик канавкою в дощову погоду.

Чи хотіла б вона стати його?! З першого погляду та дотику вона — його. З того випадку на озері вона — його!

Та найстрашніше те, що мітка взагалі не пекла, як до цього. Невже її почуття пересилили магію? Чорт! Такого вона не очікувала — цього разу її не буде чому зупинити!

— Ти права, — хрипко видихнув Крістіан, ледве даючи раду своїм почуттям, — твоє зникнення з мого життя повинно лякати мене найбільше. Я цього не хочу! Ти мені потрібна, Маріанно, і я тобі це доведу!