Розділ 20

Минула майже година…

Адольф хропів на всі покої, сопів, як стара сопілка.

Кріс дивився десь між літер на вже бозна-якому за ліком діловому папері. Стукав пальцями по столу. Нервував.

Раптом у двері покоїв хтось гупнув кулаком. Мілорд насупився: що за нічний гість?

Хоча невдовзі за бурчанням за дверима стало зрозуміло — ведмежий князь завітав.

Велет пустив Мінхю на поріг, але насторожився через його раптовий візит.

Сай посміхнувся, мов сонечко, запхав руки до кишень, зробив сміливий крок у покої (ніби був званим гостем) і озирнувся навколо крізь скельця окулярів.

— Де наше маленьке мишеня заховалося? — ледь розтуляючи усміхнені вуста, поцікавився він.

Кріс сердито склав руки на грудях. Відразу провів межу між собою та гостем, на астральному рівні закликаючи Сая не говорити йому зайвого.

— Втекла до сусідньої спальні, — відповів він коротко, але інформативно.

Сай підійшов до розстеленого ліжка. Взяв до рук книгу, яку читала Анна, оцінив назву, обкладинку, а за ними зрозумів і зміст.

— Ти був занадто наполегливим? — кинув він підступне питання через плече й підправив краватку. — Крісе-е-е, ну ти ж знаєш, як це робиться? Треба почати здалеку, загнати в пастку, і там уже вона нікуди не дінеться. Дружня порада: починай з ніжок… або з таких книжок! — хоч його й попередили, він не боявся вести небезпечні ігри та маніпулювати.

— Навіть не думав про такі речі! А не те що діяв, — хоч Велет подумки й обіцяв собі не вестися на провокації друга, слів усе-таки не стримав. Надто сильно вислови Мінхю зачепили його за живе.

— Ну і дарма! — вигукнув Сай, жбурнув книгу на ліжко, а сам повернув руки до кишень. — Праця Віолет Никифору під хвіст! Вона старається, для мишенятка вибирає найкращі вбрання! А ти дурень! Як був, так і залишився!

Їхній не такий уже й тихий діалог розбудив Маріанну.

А вона, як істинна акторка театру, зірвалася з ліжка та майнула до дверей підслуховувати. На її обличчі з'явилася колосальна цікавість. Розмова між цими двома йолопами може виявитися дуже інформативною, тому гріх не підслухати! Тож вона притулилася вухом до дверей, мов справжня шпигунка, та почала уважно слухати їхні теревені.

— Не давай мені порад, тим паче таких! — голос Кріса став розлюченим.

— А хто ж тобі їх дасть, окрім мене? — питає Сай. На що Маріанна відразу скривила невдоволене обличчя. Тільки його порад і не вистачало і без того заплутаному в собі Крістіану.

— Я не хочу з нею зближуватися, — раптом заявляє дракон.

І щоб йому роги відпали!

Дівчина аж кулак від злості стиснула.

— То відпусти на волю! — Мінхю вправно маніпулює та, як лялькар, смикає почуття за ниточки.

— Ні! — відповідь Велета була капризною і необґрунтованою.

— Значить, хочеш зближуватися, але чекаєш ідеального моменту… Угу! Тут у тебе в покоях, знаєш, не вистачає свічок, інтимної атмосфери, романтики… Організувати? — Сай майстерно озвучує за мілорда те, в чому він сам не готовий собі зізнатися.

Маріанна намагалася все швидко аналізувати. Розмова за дверима виявилася дуже цікавою, але водночас і складною через неоднозначність Мінхю. Ведмежий князь — ще та зараза! Поганим віником би його звідси гнати і випустити пару куль під ноги, щоб кульгавим став!

— Та досить пхати ножа в моє серце. Ти у справі зайшов чи просто так, забажав вивести мене із себе?

На цьому питанні Кріса Анна аж навалилася на двері, що, звісно, було зроблено даремно (хоча, можливо, й на краще).

Гостре вухо дракона відразу ж уловило підозрілий шурхіт.

Кріс скосив погляд на двері, але виду не подав. Тільки почав переймати ініціативу в діалозі на себе.

— Ну, новини якісь будуть, чи мені ще раз спитати про мету твого візиту?

Мінхю аж окуляри підправив, відразу відчувши втрату контролю в розмові.

— Чого ти так агресивно? — посміхнувся він. — З новинами, звичайно, про брата нашого мишеняти. Хлопці обшукали все на кордоні за полярним колом. Малеча, скоріш за все… в Царстві Ночі! Але сам розумієш, зачіпок замало, щоб щось стверджувати.

Доки це розповідав, розгубив ентузіазм.

Маріанна за дверима аж здригнулася, мов ялинка у вітряну погоду. Кліпнула здивовано кілька разів. Ого, невже цей похмурий драконисько весь час шукав Юліана?! Оце так поворот подій! На її обличчі відразу з'явилася усмішка, задоволена, щаслива. В голові миттю намалювався образ благородного Крістіана, владного аристократа, який використовує свою владу та зв'язки, щоб знайти брата… своєї коханої. (Ну, а що? Хіба вона не може себе так назвати?)

Задоволена, дівчина продовжила прислухатися та шурхотіти.

Кріс же почав говорити голосніше, щоб вона почула все дослівно:

— Так і думав, що хлопчина потрапив до полюса! Шкода, відразу Анні не повірив. Завірюха змогла добряче замести сліди за цей час. Але, я думаю, ми впораємося! Я полечу туди, ризикну. А ти продовжуй шукати!

Його голос сповнився влади. І ведмедя на місце поставив, і даму серця, напевно, вразив.

Потраплянка за дверима вже качалася по підлозі від щастя. Оце так Крістіан! Навіть захотілося йому все пробачити! (Ну, майже).

Сай почувався незручно без керма в руках. Але вже мусив іти до кінця. Раптом він дістав із кишені шматочок того самого листа від Астролета і показав Велету.

— Але ж виходить, що мишеня не брехало! Я проаналізував цей шматочок листа. Він побував в іншому світі, ікло даю, Крістіане! — заявив так заявив.

Мілорд насупився. Усе ж доля не залишає йому вибору, і він змушений повірити в нелокхольське походження Маріанни.

Хоча… це все так дивно…

— Але як таке можливо? — на хвилину піддався він сумнівам.

Мінхю знизав плечима. Важко йому давалося підібрати потрібні слова. Та все ж нафантазував:

— Ти не думав, що твій звір знає більше за тебе?

— Думав, але знак… — Велет, попри все, не відмовлявся від нав'язливих думок про «ворожнечу».