Розділ 19

Анна дочитувала вже бозна-яку за ліком книгу. І судячи з виразу її обличчя, книга була не про пригоди й бійки, владу та трони, чи фентезійні світи або прогрес. Ні. Там було щось інтимне. Її рожеві щоки та збентеження видавали зміст. Анна читала про кохання… Ніжне, взаємне кохання. Яскраве. Казкове. Неймовірне. Їй потрібно було кілька миттєвостей, щоб передихнути між реченнями. А коли вона дочитала до кульмінації (скоріш за все), то взагалі жбурнула книгу на подушку зі словами: «Заздрісно мені!».

Адольф нахилив голову, спостерігаючи за нею.

— А, занадто важкий любовний роман? Попрошу тхора принести пригодницьку повість.

— Ні, просто заздрю, — промурчала Анна й накрила обличчя розкритою книгою, ніби намагалася повністю зануритися в той романтичний світ. І чого вона в такий не потрапила?

Пес голосно видихнув і наважився на питання:

— Анно, можна погрітися біля ваших ніг?

— Лягай!

Анні було все одно.

— О-о! — засопів пес та згорнувся калачиком біля ніг міледі. Господар би йому зараз точно позаздрив!

Дівчина ж знов вдалася до відвертостей:

— Просто хочеться, щоб усе було як у казці! У цій книзі герой іде на все заради своєї коханої. Оце я розумію почуття! З таким не гріх і під вінець!

Та пес нічого не відповів на її слова. Лише захропів. Заснув, зараза, і хвилини не минуло!

Анна зняла книгу з голови й продовжила читання. Усе ж хотілося дізнатися, який же там щасливий фінал? (Заздрісно, заздрісно, заздрісно!)

Чому Крістіан не такий, як головний герой цього роману? А-а! Йому не вистачає… простоти. Звичайної людської простоти, завдяки якій він зміг би стати більш щирим і відкритим. Він занадто все ускладнює, постійно намагається переконатися в тому, що чинить усе правильно! Він боїться звичайних речей. Вічно її підозрює. Закривається в собі. Ставить на терези почуття та обов'язок. А якби він зміг хоч на день забути, що обіймає посаду мілорда, і зіграти роль без обов'язків, то, можливо, він би поводився зовсім інакше. Не побоявся б оступитися, програти, помилитися. Був би готовий до чогось нового. Сміливо б змінював своє життя. Але ні! Він занадто відданий своїй справі, країні, підданим. А себе постійно обмежує і змушує страждати…

Анна голосно зітхнула. Треба переконати Кріса в тому, що його почуття важливі та мають право на існування незалежно від обставин у світі.

І де він зараз, до речі? Вона давно його не бачила. Можливо, навіть понад добу. Знов зайнятий. Знов відданий. Набрид із цим. Набрид бути таким!

Анна капризно покотилася по ліжку й відлупцювала подушку, мов бунтарка. Перевівши дух, знов занурилася в історію. Карі очі пробіглися поглядом уздовж рядків (не)улюбленої книги.

Ох, якби в неї в житті була така казка!

І тут раптом десь далеко надворі пролунав гуркіт.

Маріанна підвела погляд на терасу. Ахнула. Небом летів дракон. Красивий, могутній звір. Закривав крилами гори вдалині, ховав за їх розмахом зірки та супутники.

Дівчина схопилася. Оце дива! Невже це Крістіан?! Красунчик! Навіть в образі дракона справжній красунчик! Серце забилося частіше. Побачити його у вищій іпостасі стало для неї великим натхненням.

(Хоча й залишалося ще чимало питань щодо їхніх стосунків…)

Дракон приземлився на терасу й прийняв людську подобу.

Зоряний пил розсипався навколо нього, і магією стало освітлене все місто.

Дівчина відклала книгу. В реальному світі цікавіше. Мілорд до пояса роздягнений…

Крістіан розім'яв шию після перетворення, нахиливши голову то в один, то в інший бік, і дістав із кишені штанів ключі. Відчинивши двері тераси, він упевнено увійшов до покоїв.

Та відразу зустрівся поглядом із зацікавленими карими очима.

— Спиш? — спитав він у Анни так холодно, що навіть північний вітер, який прокрався разом із ним до кімнати, здавався теплішим.

Анна звузила очі, немов хижачка. Невже знов зібрався будувати між ними стіну? Дістав!

— Намагалася! — заявила вона (збрехала) і швидко пробіглася поглядом уздовж атлетичного торса. Гарний, дідько, гарний. Аж пекло всередині неї створив своїм спокусливим образом.

(А після прочитання такої романтичної книги її фантазія зараз мала її добити.)

Та Кріс, як завжди, був володарем розчарувань. Він відчинив шафу, дістав звідти сорочку й поспішив сховати під нею своє божественне тіло.

— Вибач. Мушу зайнятися справами в кабінеті. Я запалю лише одну свічку, — буркнув він, застібаючи ґудзики.

Анна надулася.

— Гаразд. Це твої покої, вільний робити, що хочеш, — пробурмотіла вона і відвернулася. От зараза!

Мілорд окинув дівчину швидким поглядом. Зосередився на її оголених плечах та ногах і пирхнув:

— Одягнися.

Анна аж сіпнулася. От чортище!

Боїться спокуси, так? Зарозумілий, холодний, черствий мізантроп!

Ще трохи — і вона вибухне!

Напружений момент розбавив голосний храп Адольфа. Хоч пес своє щастя уві сні знайшов.

Дівчина одягла халат і криво посміхнулася, невдоволена:

— Можу піти спати до сусідньої кімнати, якщо тебе щось бентежить?!

Крістіан сів за стіл у своєму кабінеті та суворо мовив, потроху складаючи докупи папери:

— Ні. Будь тут. Не обговорюється!

Анна насупилася. Знов повернулася до читання. О, і як на зло, ті двоє голубків у книзі були повною протилежністю їй та Крісу. Знущання! Справжнє!

За вікном тихо падав сніг. У каміні грайливо потріскував вогонь. І все було так атмосферно, красиво, але… нещасливо для них обох.

Маріанна сердилася як ніколи. Клятий Велет усе псував! Через свої упередження віддалявся від неї, уникав, можливо, навіть боявся. Він занадто зациклений на честі, безпеці, обов'язку. Хтозна, що йому довелося пережити в житті, але його поведінка — це наслідок певних травм. Анна це зрозуміла. І їй хотілося йому допомогти, але вона не знала як. Можливо, він би зміг зцілитися у любові, знайти щастя в коханні? Але він не дозволить собі стати необачним. Він звик усе контролювати, бути впевненим у своїх діях, знати, що станеться завтра?.. А тут з'явилася вона! І підкорила його звіра. І зараз благородний Крістіан Велет бореться із собою, мов шалений. А сенс його дій у чому? В самопожертві за інших перевертнів на шкоду самому собі!