Розділ 18

І у світі Локхолю було воістину багато таємниць. Анна навіть не могла здогадатися, який цей світ насправді. Вона занадто мало бачила. Хоча що казати про Маріанну, якщо навіть сам мілорд та його вірні піддані не знали всієї правди.

У печері на самому краю льодовиків від поганого віщого сну прокинулася дівчина.

— Рідна крове! — вигукнула вона так, що аж лавини покотилися з гір.

Зелені очі окинули світ схвильованим поглядом. Руді пасма хаотично впали на спітніле обличчя, і важкий подих вирвався з тендітних грудей.

Ловці снів казково хиталися над головою дівчини. Намагалися її заспокоїти, як і дзвін бубонців, що висіли над входом до печери.

Зірки мерехтіли, первозданно і загадково. Зелені очі пом'якшили свій погляд, щойно глянули на небесне склепіння.

— Предки! — крикнула дівчина, обводячи поглядом сузір'я.

Космічні туманності манили до себе перелякане серце.

Рудоволоса підвелася. Її вбрання зі шкіри й хутра оленів складалося з топу та спідниці, що підкреслювало непростий образ. (І невже їй зовсім не холодно?) Живіт був розписаний символами, магічними знаками й сигілами. І в кожному з них ховався свій певний сенс.

У печері горіло багаття (та навряд чи його було достатньо, щоб зігрітися звичайній людині). Дівчина оминула вогонь. Пройшла повз нього босими ступнями. Прикраси на її ногах задзвеніли. Сережки у вухах загадково захиталися, а на губах блиснуло металеве кільце. Незвичайна краса діви зачарувала Всесвіт. І кинув він сяйво своїх дітей-зірок на її розмальовані червоним пігментом вилиці, чоло і брови. Ритуальне розфарбування обличчя натякало на не таку вже й тендітну вдачу. А істинна сутність дівчини розкривалася в холодних обіймах північного вітру, у світлі небесних світил, при спогляданні древнього світоустрою в глибокому космосі.

Дівчина взяла до рук шаманський бубон. Вдарила по ньому долонею три рази, поки вдивлялася в північне сяйво.

— Віщуй мій сон! — вигукнула вона до неба і прислухалася до кожного звуку, шурхоту, подиху вітру. Ніби чекала на знак згори.

І Всесвіт почув її. Благословив відповіддю. Але й питань водночас залишив чимало.

Зелені очі побачили, як крізь простір коханого світу летить маленький шматочок пергаменту і виблискує своєю магією.

Дівчина простягнула до нього руки, а вітер покірно приніс таємницю й опустив її просто в долоні.

Шаманка з цікавістю оглянула шматочок пергаменту — з того самого листа від Астролета. Понюхала його, торкнулася губами, стиснула в долоні. Та злякалася. Швидко підвела погляд до неба і спитала тремтячим голосом:

— Бог Ива, бог Кух'єт, невже ви повернули її додому?..