Розділ 17

Та коли в одному серці зароджується спокій — в іншому може виникнути справжня буря.

Чому Всесвіт зіграв із ним у таку безжальну гру? Крістіан Велет не знав і не здогадувався. Він просто мучився і керувався своїм кодексом честі. Йому здавалося, що якщо перестати спілкуватися з Анною — то стане краще їм обом. Але він швидко усвідомив, що це призводить лише до нових страждань. Він думає про неї більше, ніж раніше. Це спонукає його занурюватися в роботу. Але і там немає порятунку. Занадто глибоко корінню кохання він дозволив прорости у своєму серці. Тепер уже не викорінити. І що вдіяти із собою, почуттями та з нею? Він не знав. Навіщо доля звела їх? Теж був без поняття. Напевно, це таке випробування, і невідомо, який саме вчинок вважатиметься правильним і приведе до щасливого фіналу? Та неминуче когось потрібно зрадити: або свій народ та обов'язки, або почуття, себе й Маріанну. Хоча її взагалі не хотілося б уплутувати у все це. Краще б вона нічого до нього не відчувала. Йому від цього стало б жити легше.

Мілорд важко зітхнув. Давно не почувався таким спустошеним. У цей час він займався побутом у палаці. Слідкував за роботою тхорів і приготуваннями до свята. Важливо, Новий Рік відсвяткувати важливо. Традиція. Незважаючи на внутрішній біль господаря, піддані мають відчути свято.

Перевіривши відремонтовані після сайових розваг сходи, він неспішно піднявся на другий поверх і оглянув залу згори.

І тут на горизонті, як за іронією долі, з'явився винуватець.

Мінхю (з невеличким садном під оком, скоріш за все, залишеним йому розлюченим Велетом) покинув бібліотеку і навмисне зустрівся поглядом із суворими очима мілорда.

Крістіан удавав, що не помічає його. Глянув у протилежний від нього бік і холодно пройшов повз.

Зловісність Сая блиснула на склі окулярів.

— Стривай, друже! — гукнув він і спіймав мілорда за передпліччя.

— Мінхю, облиш мене! — рикнув Велет, вириваючи руку з його хватки.

Ведмежий князь заперечливо похитав головою і посміхнувся самим куточком губ.

— І не подумаю, лускатий ти гаде. Надто дивно себе поводиш останнім часом. Це через те дівча?

Питання застало генерала зненацька. Він аж сіпнувся.

— Це стало так помітно? — розгублено спитав він.

Сай пройшов уперед, мовчки відчинив двері бібліотеки і, зробивши добре сонячне обличчя, показав рукою на вхід, закликаючи друга зайти всередину.

Кріс скептично підняв брову, але все ж пройшов до бібліотеки на прохання князя.

— Ти хочеш про щось поговорити? — спитав він, неохоче крокуючи до читальної зали.

Сай усміхнено кивнув. Є про що, є.

— Здається, ти сильно розізлив богів, що вони вже вдруге нагородили тебе поганою істинною, — ляпнув він, ступаючи неквапливим кроком позаду генерала, так поважно й неспішно, ніби в нього в запасі знайшлася ціла вічність.

— Навіть нічого не згадуй! — розлютився Крістіан і сів в оббите оксамитом крісло.

Ведмежий князь поправив окуляри і гучно поставив теку на читацький стіл.

— А ти встиг забути свій досвід? Еліза так легко покинула тебе, ніби ніколи й не кохала!

— Але я кохав.

— Та не твій дракон!

— А сьогодні — все навпаки! Він шаленіє від Маріанни, а я страждаю! Вона ворог, вона наречена Астролета. Цей дурень не міг вибрати собі когось простішого, о боги всесильні! Це прокляття на мене точно Кух'єт наклав!

Крістіан похилив голову. Насупився. В голові у нього творилося бозна-що. Справжнім тайфуном проносилися думки крізь його бідну свідомість.

Сай пошепки наказав тхору подати чаю:

— Гарячого, дві чашки!

І скоса глянув на Кріса. Оцінив його стражденний вираз обличчя.

— Наречена Астролета! Боги й справді з тебе знущаються. Та хіба це проблема? — саркастично мовив він, ні на мить не виходячи зі свого образу. — Збезчести її та й усе. Забери у Данієля його гордість через цю дівку. Одна ніч із нею — і ти месник. Твоя помста зруйнує Астролета, я в цьому впевнений…

Кріс аж спалахнув.

— Ні! Я її не скривджу, нізащо! Навіть якби Дан від цього здох — Маріанни я не торкнуся, ні тілом, ні зброєю!

— То Крістіан Велет усе ж нерівно дихає до своєї полонянки?

— Я не думаю, що вона в чомусь винна, ось і все. І сльози її мені не потрібні…

Тхір прибіг із тацею та філіжанками. Швидко розлив по них чай із маленького керамічного чайника. Вклонився й утік. Ведмежий князь його лякав.

Сай зробив смачний ковток чаю й знов засяяв, мов сонечко.

— Хм, друже, я навіть не знаю, що сказати. Я несильний у почуттях, яким би перелесником не був! Бо в мене, наприклад, інша проблема, сам знаєш! Я здатен закохатися в будь-яку жінку, а ось мій ведмідь — ще та скотина. Таке відчуття, що він ніколи собі дівчинку не вибере.

Чай захопив своїм неперевершеним ароматом усю читальну залу. Кріс не втримався і долучився до чаювання. Хоча страждати ні на мить не перестав.

— О, боги… чому мені так не щастить у коханні? — простогнав він, спостерігаючи за плаванням чайного листя в мідній рідині.

Сай сів у крісло навпроти співрозмовника, щоб бути ближче до нього, віч-на-віч.

— Хм? Не щастить у коханні, так… Твій дракон вибрав собі немиле, зле й паскудне створіння в істинні? — уміло грався він із почуттями закоханого перевертня.

Крістіан не розділив компанії Мінхю. Нахабно підвівся з крісла і з філіжанкою подався до вікна. Повернувся до князя спиною й виглянув на зимовий двір.

— Ні, вона мила і насправді добра! Буває подеколи поганою, але ж це неперевершена риса її характеру, — відповідь не змусила себе чекати.

Сай закинув ногу на ногу і вільно відкинувся на спинку крісла. Сів, як поважний пан, і підправив окуляри, щоб краще споглядати емоції друга:

— Хм, а ти знаходиш її красивою?

Велет на мить заплющив очі. Уявив образ Маріанни, ледь утримав серце в грудях. Ще й чай розігрів нутро. Мало не спалахнув полум'ям цієї миті, наївний.