Розділ 16

Анна сумувала цілими днями. Вона не знала, що їй робити, як бути далі. Вона роздумувала над життям і власними почуттями, але ці думки вже зовсім скоро стали катами її душевного спокою. Анна тішила себе чутками, що скоро Новий рік (за місцевим календарем) і в палаці Велета відбудеться бал. Може, хоч тоді випустять трохи погуляти за межами цих дурних покоїв?!

Нудно. Боляче. Нестерпно. Набридло бути в полоні! Зайнятися нічим. Навіть читання вже не розважало. Біля ліжка за ці дні встигла назбиратися ціла гора книг. А під ліжком — загубитися купа любовних романів. Хто їх читатиме, коли серце не на місці через… кохання?

Анна мучилася від цих почуттів і мук, спричинених магією якогось там Астролета. Вона страждала, як страждає кожна дівчина, яка не отримує взаємності. Ночами вона плакала. На ранок доводилося перевертати подушку іншим боком, щоб Адольф не побачив калюжі сліз.

Крістіан, до речі, заходив час від часу. Але поводився настільки стримано, що аж хотілося викреслити з пам'яті все, що між ними було. (Негідник).

Зрештою, Анна мусила знайти собі нову розвагу — зіграти з псом у карти. Від нудьги недовго було й померти!

Адольф виявився вправним гравцем. Довелося залучити до обідніх партій і Никифора — його обіграти виявилося легше.

Але не варто вважати, що Анна здалася і не пробувала тікати весь цей час. Ні, кілька разів вона намагалася покинути свою «в'язницю», поки вартовий пес не бачив. Але Крістіан усі двері надійно позачиняв на ключ. Навіть балкон! І сусідню спальню! А там Анна, до речі, вже встигла побувати рази з чотири. І зараз теж, навмисне програвши партію в карти, залишила пса і кота догравати, а сама вп'яте прослизнула до спальні Кріса. І вкотре запевнилася, що виходу немає. Та й, скоріш за все, Крістіан тут практично не з'являється. Навіть ліжко за цей час не розстеляв. Дивно все це. Де він, у біса, спить?!

Анна вшосте посмикала ручку дверей. Ні, ну дійсно зачинено!

Змирившись, вона повернулася до вже своїх покоїв.

Фамільяри якраз дограли партію. Дурником виявився Никифор, як зазвичай. У гніві він розкидав карти і рушив на вихід, лаючи собі під носа. Анна тихо почалапала за ним. Ну а що, може, і втекти якось вдасться?.. Прослизнути в шпаринку, тихесенько…

Та зніяковіле «гав» зупинило її біля дверей.

— Господар зачинив усі виходи з палацу. Взагалі! Навіть якщо покинете спальню, то далі не пройдете, міледі, — ліниво пояснив Адольф, пащею збираючи карти з-підлоги назад до колоди.

Анна опустила руки. Як же їй не хотілося бути пташкою в золотій клітці.

Чортів Велет! Його упередження все зруйнували. Що ж має статися, щоб він вислухав її та повірив кожному слову?..

Ось чесне, театральне! Якби зараз побачила його — покусала б, дала б копняка та сказала б йому просто в обличчя, який він гад лускатий!

— Давайте ще одну партію! — вирвав її з потоку думок далматин і розгорнув перед нею колоду карт. Кліпнув одним оком, хоча й не був майстром підморгування.

Маріанна поважно склала руки на грудях, глянула на пса згори вниз і розпливлася в хитрій усмішці.

— Давай, тільки просто так уже грати нецікаво… — почала вона штовхати на «злочин». — Може, якщо я виграю тебе, то… ти допоможеш мені в дечому? — а ось вона вже підморгнула дуже майстерно.

Пес захрипів, як старий волоцюга.

— Хе-хе-хе, я вас розкусив, міледі. Але заманливо, якщо, звісно, гав, ви мені теж послугу зробите? — арифметик усе прорахував.

— Наприклад? — скептично підняла брову Анна.

— Ну… я б там… теж собі більш розкішного життя хотів. Бодай не в цих покоях цілими днями сидіти! Може, випросите для мене прогулянку? — мало не промуркотів він і підсунув Анні хитро потасовані карти.

Дівчина не стримала сміху.

— Випрошу? Я збиралася втекти!

— Ні, в такі ігри я не граю, гех! Давайте краще ви знайдете мілорда і змусите його з вами поговорити.

Пес ой як не піддавався на її маніпуляції.

Дівчина обурилася. Сіла на підлогу перед псом, біля затишного каміна, біля вогню.

— Ще чого?! Не гоже квітці за бджолою бігати!

Гучна заява, спробуй заперечити!

— Не гоже такій, як ви, під замком сидіти! Може, пан і перечитався казок про зачинених у вежах принцес, та я знаю оповіді про хоробрих дів із мечами замість віяла в руці! Ви схожі на другий варіант. Тож доведіть йому, що сила ваша не лише в красі! — Адольф гучно вдарив лапою об підлогу та вибрав для гри козир — чирву. Засопівши, підступно запхав карту під низ колоди.

Маріанна глянула на свій набір карт. О дідько лисий, і з ними не пощастило!

— Не хочу! Й не буду! — вигукнула вона і зробила перший хід хрестовою вісімкою.

Пес швидко побив карту десяткою.

Анна теж кинула йому десятку, бубнову.

Пес насупився. Почав прораховувати ходи.

Дівчина ж тим часом мало не порвала карту з піковим валетом. Чомусь він дуже нагадував їй Кріса Велета.

— І взагалі, більше не хочу його бачити! — знов спалахнула вона.

— Я б радила його на місце поставити! — раптом пролунав уже знайомий мелодійний голос з-за спини.

Маріанна озирнулася. Загадковим чином до кімнати проникла незвана гостя — чорна кішка, та сама Віолет. Вона стояла позаду веселого дуету і посміхалася на два верхні ікла, таємниче та підступно.

— О, пані, яким чином ви тут опинилися?! — схопився пес, аж про гру забув і своє «невдале» віяло карт показав суперниці.

— У цьому мій талант, любчику! — муркнула киця і підійшла ближче. — У що граєте? Карти… Бачу, леді Анна виграє… Хоча валет зараз залишиться без голови. У вас асоціації? — поцікавилася вона, кидаючи натяки.

— Хто ти така? Я бачила тебе тоді в коридорі, — Маріанна сприйняла її появу насторожено. З театру знає, що персонажі, які з'являються несподівано, — завжди небезпечні.

Кішка пройшла повз Адольфа, зачепила його плямисту морду кінчиком хвоста й сіла грітися біля вогню каміна.