Розділ 10

Анна навмання розгорнула книгу. Насправді їй було байдуже, що читати. Головне — позбутися зайвої уваги дворецького. Але пробігшись поглядом уздовж кількох рядків, вона усвідомила, що ця книга може розкрити їй деякі таємниці світу. А їй, як потраплянці, яка нічого не знає, буде корисно почитати історію, що змогла б наблизити її до розуміння цього Всесвіту. Адже інформацію треба збирати по шматочках і складати в єдиний пазл буття. Можливо, дещо прочитане з цієї книги навіть допоможе їй у пошуках брата.

«…перша спроба людей оселитися біля озера К'ьхот закінчилася війною з древніми расами Ахтумар'є — напівбогами й альвами, духами і титанами. Ахтумар'є відвоювали своє право на землі пращурів, а люди були змушені відступити до гір Кахорат».

Анна задумалася. Аж брови до перенісся звела.

— Люди? Не перевертні, не вампіри, а люди? Хм... — протараторила вона собі під ніс.

Никифор приклав лапу до підборіддя, як мислитель, і кивнув:

— Раніше людей було багато. А вірніше, коли були люди — не було перевертнів і вампірів. Це все з'явилося потім, після численних ритуалів наших пращурів.

— Ага, — підтвердив Адольф і пащею дістав із полиці ще кілька книг та гучно розсипав їх по підлозі, — люди віддавали свої серця шаманам заради сили богів, безсмертя, іпостасі. Наші предки пройшли багато кривавих і страшних ритуалів, довіривши свої життя древнім цього світу!

Кіт ствердно помахав головою, а потім до нього дійшло усвідомлення.

— Пані, ми говоримо так, ніби ви дійсно не знаєте історії Локхолю?!

Анна заметушилася в книгах, якими її засипав собака.

— Га? Дійсно не знаю. Я ж кажу, що не місцева! — пояснила вона, пригортаючи до грудей ще кілька цікавих, старих літописів.

Никифор відмахнувся з властивою йому театральністю і засміявся.

— Аха, ви ж не можете бути людиною з іншого світу, м-р-р?

— Можу! — наївно усміхнулася міледі.

Пес схопився, ніби його шилом під хвіст штрикнули.

— Ха? Що? А? — застрибав і розгавкався, мов божевільний. Вухам плямистим не вірив.

Никифор упіймав його за хвоста і смикнув щосили.

— Заспокойся, таке дійсно іноді трапляється, Адольфе! Згадай лишень, як пращури потрапили в цей світ?

Пес насупився, почухав носа.

— Ти дійсно віриш у легенду, що пращури-люди прийшли у Локхоль через розбите, старе дзеркало?! Ні, навряд чи наші предки були родом із Землі чи ще там звідкись! Хе-хе-ех! — засопів він, сміючись крізь складки морди.

Маріанна ж, осяяна думкою, швидко зауважила одну деталь:

— Але культура у нас справді схожа! На Землі теж зустрічаються палаци, бібліотеки, вишуканий одяг, аристократизм і все таке. Просто це здебільшого було притаманно нашим предкам. Бо зараз у нас панують технології, інтернет, сучасна медицина, й музика записується на носії. А палаци, бали, джентльменські вбрання, рушниці й відсутність електроенергії — антураж минулих століть і наша історія.

Пес зарився носом в одну з книг, ретельно шукаючи там якусь інформацію.

— Тож є вірогідність, що наші предки і ваші предки — родичі?! — вражено вигукнув він, не відриваючи погляду від сторінок.

Анна знизала плечима.

— Не знаю, усе може бути!

Никифор знов замислився й замахав хвостом у такт думкам, що роїлися в голові.

— Люди сильно відрізнялися від місцевого населення. Бо зараз і ми, їхні нащадки, мяу, теж відрізняємося. Палаци й вогнепальна зброя — це не про Ахтумар'є. Вони ще досі вірять у богів, потойбічні сили і все таке. Та живуть у гармонії з природою, м-дя!

— Подейкують, що більшість із них перебуває у Царстві Ночі, — зауважив пес, продовжуючи перебирати книгу за книгою.

— Хоча зараз Ахтумар'є залишилося дуже мало. І вони, зазвичай, переховуються. Недавні війни погубили багато народів. Історія Локхолю дуже кривава, — засумував Никифор, пропускаючи крізь себе біль предків.

Маріанна й сама про це здогадувалася. За всією цією вишуканістю і красою ховається справжнє пекло людських страждань, яке нічим не відрізняється від земного. Таке ж сповнене жорстокості й жаги до влади. Криваве, брудне і порочне.

Все ж казка, в яку вона потрапила, — не дуже добра. І пес це підтвердив записами в літописі.

Адольф підстрибнув на місці, знайшовши дещо, і приніс дівчині книгу:

— У цьому літописі, на ось цій сторінці, йдеться про війну трьох рас, ознайомтеся!

Анна взялася читати вилизані псом рядки:

«Велика війна закінчилася кровопролиттям і смертю трьох народів. Перевертні втратили половину свого населення. Вампіри — третину. А альви були знищені до останньої душі. Повстання короля вампірів Джузеппе Астролета…»

Та пес зупинив її на найцікавішому, не давши дочитати. Зубами забрав у неї книгу і підсунув іншу, паралельно буркочучи собі під ніс:

— О, альвів дуже шкода… Вони хоч спочатку і воювали проти наших предків, але потім уклали мир, обмінялися з людьми культурою і започаткували сильний союз.

Кіт, дотримуючись свого драматичного амплуа, знов схопився за серце.

— Та остання війна знищила цілу расу!

Пес схвально кивнув і показав лапою на нові рядки. Дівчина без затримки почала їх читати:

«Альви вирізняються красою, граційністю і мудрістю. Кордони їхнього королівства починалися з Кахорату і сягали Царства Ночі.

Зовнішність альвів: світле або руде волосся, темні очі, бліда шкіра. Діти високої крові нерідко народжуються з білим пасмом волосся, що свідчить про проходження їхніми предками древнього ритуалу «Акуіцте»…»

У цей момент Маріанна зніяковіла.

— Білі пасма?.. — мимоволі торкнулася вона свого волосся і знов опустила погляд на рядки, хотіла продовжити читати, та тут пролунав гуркіт і перервав її.

До бібліотеки хтось уламувався!

Усі троє схопилися від переляку. Кіт сховався позаду Анни, а вона, натомість, за псом.

Адольф нашорошився, нагострив вуха і приготувався до нападу.