Розділ 8

Карі очі несміливо підняли погляд уздовж масивної фігури.

Оперний театр!

Чоловік, який зараз стояв перед нею, наче зі сторінок манхви про боса великої корпорації зійшов! Такий собі красунчик-джентльмен із плечима, мов шафа, завширшки мінімум шістдесят сантиметрів!

Брюнет, стрижка андеркат, на очах прямокутні окуляри з тонкою оправою. Симпатичний і холодний. Має серйозне обличчя й скептично підняті брови, над якими смертю виблискує кривава пляма. Одягнений у чорне пальто, прямі штани, сірий жилет, білу сорочку, краватку й рукавиці. Діловий, з папкою в руках, пахне одеколоном і небезпекою. Ну точно бос!

Анна несміливо вклонилася.

Гігант поважно вклонився у відповідь і хмикнув. Уздовж скла окулярів промайнув характерний зловісний блиск.

— Мишенятко, чи ти не та сама дівчинка, яку мої хлопці у сніговій пустці впіймали? — спитав він, пожираючи її поглядом вузьких карих очей.

Мисливець, їй-богу!

Маріанна відчула, як під сукнею затремтіли коліна. Добре, що їх зараз не було видно. Бо відразу б видала свій страх!

— Я просто Анна… — промовила вона таким тихим, обережним голосом, пискнула, ніби справжня польова мишка. З усіх сил намагалася не подати виду. (З котярою впоратися було набагато легше, а тут вона вже й не знала, як грати).

Чоловік вивчив її емоції й миттю зробив підозріло добрий вид. Ніби сонечко осяяло його грубі, хижацькі риси обличчя.

— А я просто ведмежий князь і відчуваю певний запах на твоєму тілі, — мовив він крізь усмішку і тут же нахилився до дівчини, ніби до своєї впольованої, маленької здобичі.

Анна миттю застигла, мов мишка перед хижаком. А він понюхав її за вушком, нахабно занурив ніс у руді кучері й мало не торкнувся губами шиї.

— І справді, — муркнув із задоволенням, — пахнеш трояндами Астролета. І аромаоліями. Снігами пустки. Та є ще щось… М-м, як цікаво! — у цей момент він аж ікла вишкірив. — Ти вже встигла стати новою іграшкою Крістіана? Пахнеш так, ніби він тебе всю обмацав!

Анна здивовано кліпнула. Новою іграшкою?!..

— Я не його іграшка! Я собі ціну знаю! — випалила вона незнайомцю просто в його зухвале обличчя і відсахнулася. Негоже йому до неї лізти!

Чоловік і сам відступив та швидко випростався. Все ж таки він джентльмен, а не якийсь там негідник.

— Звісно! — погодився він з її словами, але насмішки з обличчя не прибрав. — Я впевнений у тому, що ти порядна дівчинка, цнотлива, розум від бабіїв не втрачаєш. По очах видно, що ти невинне створіння, юне, недосвідчене. Але світ навколо тебе сповнений бувалих чоловіків, які знають, чого хочуть, тим паче від жінок. Тож бережи себе, крихітко!

Які мудрі настанови, вимовлені вустами чоловіка, не менш небезпечного за будь-якого іншого.

— Справді? — з наївністю в голосі поцікавилася Анна, знов уживаючись у роль. Хоча насправді добре знала, якими підступними бувають чоловіки. Кому кохання, а кому зітхання в ліжку. А потім море сліз. І без нього все знає! Та напруга між ними після її питання добряче зросла.

Незнайомець відклав теку з паперами, примостивши її на кутову тумбу, і підправив окуляри. Нічого хорошого й скромного від такого звабника не варто було чекати. Він майстерно схопив Маріанну за руку і талію та закрутив, немов у танго. Справді, досвідчений ловелас. Посміхнувся їй диявольськи прекрасною усмішкою, білосніжною й сяючою, наче на його зубах був лід і розсип діамантів.

— На тебе полюватимуть дуже досвідчені мисливці. Будь обачною, щоб хтось не збезчестив. А то доведеться потім багато плакати! Краще залишатися без чужого запаху на такому невинному й чистому тілі. Крістіан небезпечний, не вір його словам, він бабій. Він тебе зруйнує! — попередив ведмідь і запевнив діву серйозним поглядом, усе ще тримаючи її у власному полоні.

Маріанна хмикнула. Зруйнує… Вона це відразу зрозуміла. Благо, у неї є мітка, яка може зупинити хижий потяг генерала. Але незнайомцю про це знати необов’язково. Краще грати з ним і надалі в ці котики-мишки.

Анна ковзнула долонею на масивне плече чолов'яги і заявила із зухвалим виразом обличчя:

— Я це і без вас знаю, пане!

Чоловік підморгнув їй, як істинний казанова.

— Ворожа дівчинко, можна просто Сай.

Маріанна різко насупилася. Ворожа… як же дістали!

— Саю, у вас кров над бровою, — раптом пирхнула вона, вельми зневажливо. Такий весь граціозний, охайний аристократик, а морда в крові! Ну неподобство ж!

Чоловік відпустив дівчину і потягнувся за хустинкою до нагрудної кишені пальта.

— А, була невеличка битва. Вибач за непристойний вигляд, винен, визнаю, — стримано мовив він, дістав хустинку і витер пляму крові з чола.

— У вас щось випало з кишеньки! — сказала Анна, спостерігаючи за тим, як із нагрудної кишені пальта вилетів маленький шматочок пергаменту і плавно ліг на туфлю чоловіка.

Сай нахилився до нього й промовив крізь легкий аристократичний сміх:

— Оу, це шматочок дуже цікавого листа. Літав собі на кордоні, безтурботно, а я мав сміливість його у вітра вкрасти і привласнити, нахабно, мов справжній лиходій!

Анна застигла. Та це ж шматочок того самого запрошення, яке було адресовано їй Д. Астролетом!

Сай поправив окуляри на переніссі й пробігся поглядом уздовж тих кількох слів, вирваних з контексту листа.

— Тут ідеться про якийсь бал… та це зовсім неважливо, — муркнув він і заховав шматочок назад до кишені.

Маріанні не дуже подобався хід подій. Дивно все це. Чи не є зараз цей знищений лист, боронь боже, загрозою її життю?

Ноги на рівні підсвідомості несли її вперед. Треба тікати звідси, поки не пізно.

— Можна я пройду? — набравшись сміливості, спитала Анна й рушила з місця.

Та велетень завадив утечі маленької мишки — схопив її за передпліччя і спитав крізь криву посмішку:

— А мілорд тебе на прогулянку відпускав?

Анна кинула обурливий погляд на його руку, яка з кожним подихом підіймалася все вище й намагалася досягнути її плеча. Такими темпами він добереться до забороненого. Негідник.