Розділ 6

— Слон на f5… — над шахівницею пролунав наказовий, розкішний і приємний, мов музика скрипки, голос.

Тієї ж миті граційним рухом шахова фігура була переміщена на вказану клітинку. Тендітна рука в оксамитовій чорній рукавичці з вишуканим мереживом елегантно опустила слона в його білосніжну обитель, після чого пролунав звук хитрої посмішки.

— Знов усе вголос, Гортьє, це заважає мені думати! — сказав супротивник і схилився над гральною дошкою. Рожеві демонічні очі пронизали опонента грізним поглядом. Принц Астролет не вирізнявся м'яким характером, тому зробив швидкий хід конем і прибрав з поля ворожого пішака.

На тлі грала чудова оркестрова музика, сповнена аристократизму й божественності. Найбільше в ній виділялася, як то зазвичай і буває, скрипка. Її мелодія була сильною і яскравою. Супротивник принца гучно хмикнув у такт із її нотою соль.

— Винен, визнаю, Ваша Високосте, та в тиші не вмію! — голосно мовив він і закинув ногу на ногу.

Астролет демонстративно стукнув пальцями біля переможених білих фігур і, не відриваючи очей від зухвалого супротивника, поспішив йому посміхнутися, доволі погрозливо.

Гортьє випростався в кріслі й навіть бровою не повів. Демон.

Це був виняткової вроди аристократ, з граційною поставою і поглядом діви. Він був настільки впевненим у собі, що йому вистачало сміливості кидати виклик самому принцу. А все через бездоганність. Його обличчя було занадто божественним навіть для цього світу. Очі, мов коштовний бурштин, злегка підкреслені макіяжем у коричневих відтінках. Волосся кольору дорогого вина хвилями вкладене по обидва боки високих вилиць. А губи ніби створені для того, щоб торкатися чиєїсь шиї смертельним поцілунком. Одягнений красунчик був вище всіх похвал, з відчутним смаком і шармом. Біла сорочка з ажурним жабо, прикрашеним кварцом, поверх неї — короткий чорний піджак, розшитий бісером і камінням. Тонка талія підкреслювалася поясом-корсетом та штанами з високою посадкою. А безліч прикрас уміло доповнювали образ вельможі: каблучки натякали на безмежні статки, сережки ж — на любов до себе прекрасного. І справді, можна сміливо заявляти, що друге ім'я цього чоловіка — декаданс.

Ніжний і мужній водночас, як істинний вампір, він був настільки неперевершеним, що навіть Данієль Астролет віддавав йому належну шану.

— У роздумах потрібно бути, Кане, в глибоких роздумах… Але віщай, друже! Я пробачаю тобі це свавілля! — мовив принц крізь важкий подих. Чого не стерпиш заради краси? А Гортьє Кан — справжня окраса Королівства Шипів.

— Кінь на c5! — вдалий хід сміливого гравця наблизив принца до положення «шах».

Рожеві очі ковзнули поглядом у бік прислуги. Хай слуга принесе щось випити, бо… От же пекло! Гортьє вміє лоскотати нерви, а сам при цьому залишається непорушно спокійним.

— І мені крові! — граціозно змахнув долонею Кан і посміхнувся слузі.

У просторі вмить запахло трояндами й металом.

Принц ковзнув язиком по своїх довгих іклах і муркнув:

— Тільки уяви собі, Гортьє, скільки свіжої крові ми вип'ємо на балу на честь моїх наречених!

— Головне, щоб ці красуні не попили нашої крові, Ваша Високосте. Бо жінки — вельми небезпечні створіння! Та все ж я не проти згинути в руках справжньої богині, демониці чи янгола небаченої вроди. Хай вона виснажить мене й вип'є все життя, як я зараз вип'ю келих трояндової крові! — натхненно мовив Гортьє й спокусливо закусив нижню губу.

Данієль не міг не погодитися зі своїм другом. Він кивнув на його слова й елегантно, як і притаманно аристократу, взяв за ніжку кришталевий келих із бордовою рідиною та вдихнув гріховний аромат. Солодкі вуста жадібно припали до райського напою, і на обличчі холодного володаря з'явилося блаженство. Трояндова кров розливалася з його вуст та потоками стікала вниз підборіддям, на шию і груди. Червоним порочним струмком вона затекла між рельєфів торса і забруднила білосніжну сорочку.

Гортьє Кан приєднався до принца в пізнанні Едему і теж спустошив свій гріховний келих. На губах рубінами виблискували краплинки чиєїсь крові, виливаючись у справжню насолоду.

Тим часом дружня шахова партія потроху переростала в серйозну гру Всесвіту.

Північний вітер приніс до Палацу Шипів щось воістину непросте. Маленький шматочок знищеного листа залетів крізь відкриту терасу, пронісся коридором, оминув тронну залу і прилетів до рук свого творця.

Данієль ставив туру на d3, коли до його королівських пальців припав чарівний шматок пергаменту.

Астролет скептично підняв брову.

— І як це розуміти? — спитав він чи то риторично, чи то в самого себе, чи то в Гортьє.

Перекинута, немов переможена, тура поступилася шматочку листа своїм місцем у прекрасній долоні принца.

— Хм, Ваша Високосте, а вашого листа хтось знищив! — криво усміхнувся Кан, попиваючи напій із поновленого келиха. І, мов діаманти, блищали його зуби.

Данієль уважно оглянув шматочок власного запрошення. Після чого вдихнув його аромат і знов грайливо облизав свої ікла.

— Запах жінки, запах крові — юної, невинної, солодкої, п'янкої крові. О, цей лист усе ж таки досягнув ніжних, лагідних рук моєї дівчинки!

— Але він розірваний… нею? — розплився в зловісній посмішці Кан і продовжив гру — цього разу зробив хід пішаком.

— Ні, Гортьє! Це виклик! Хтось посмів образити кандидатку в мої наречені. І це, богами присягаюся, справа рук когось із далекої півночі, судячи із запаху вічних снігів, що теж залишили свій слід на цьому листі! — на одному подиху прокричав Данієль і схопився, аж магічні кайдани задзвеніли.

— Горе яке, сподіваюся, дівчинку не викрали й не вбили! — Кан продовжував гратися з вогнем, без страху обпектися.

Принц миттю спалахнув, мов наднова зоря. Його руку оповило полум'я, і він міг запросто спопелити шматок листа у своїй долоні, але ні, вогонь не завдав жодної шкоди магічному пергаменту.