Розділ 4

Жодна прочитана казка не могла занурити маленького хлопчика в настільки фентезійний зимовий світ, як це зробила реальність. Жоден переглянутий фільм навіть у думках не міг наблизити його до такого жорстокого світу. Жодна зима в його житті не була настільки холодною, як обійми хуртовини, що ожила на екрані телевізора.

Холодом обпікало шкіру. Паморозь вкривала нігті й русяве волосся. Вітер укотре обвіяв маленьке тіло серед вічного снігу. Укрив сніжинками руки, ступні, обличчя. В обіймах смерті з грудей вирвався крихітний клубок пари, який з останніх сил свідчив про життя.

Сердечко билося повільно, але все ще билося.

Юліан здригнувся і заворушив пальцями. Нігтями подряпав лід, і його скрегіт ехом заполонив простір. З новим важким подихом він ледве розплющив очі, щоб глянути на ворожий світ.

У полоні зими він мужньо підняв голову і зустрівся з палким, зловісним, бурштиновим поглядом фентезійної істоти.

Сова дивилася на нього, сидячи на високому крижаному годиннику. Дивилася, мов верховна богиня на плебея. Її погляд приховував у собі все: лють, зло, ворожість, мудрість, знання всього світу і древню магію.

— Ти?! — запитав хлопчик крізь зціплені зуби. Хмара люті оповила його тієї ж миті.

— Не дивись на неї, мов на ворога всього світу. Вона лишень мати, що захищає своїх дітей, і покірно виконує мої накази, — пролунав у просторі чийсь бездоганний, чарівний голос. Таким міг володіти тільки янгол або бог…

Юліан підвівся й озирнувся довкола.

— Хто ви? — пересохлі губи здригнулися, наче в ознобі.

А навколо нікого… Лише відлуння привида.

— Я той, без кого не станеться те, що має статися.

Юліан прогарчав і стиснув кулаки.

— Не говоріть загадками, я серйозно запитав! — характер спортсмена не дозволяв йому падати духом, боятися примар чи відступати.

— А я відповів як є... — прошепотів таємничий голос. — Твоє викрадення почало низку подій, які сильно змінять цей світ. А я ж просто шукав собі учня, який зможе стати повелителем полярної ночі, — останнє слово ехом розійшлося між гір.

Юліан зробив кілька кроків уперед. Через хуртовину геть нічого не було видно, але він намагався знайти образ у тінях.

— Поверніть мене додому! — його надривний голос зворушив сніги високо в горах.

Сова водночас змахнула крилами, і магічна хвиля зі снігу та вітру вдарила по Юліану, збивши його з ніг.

— Ти і твоя сестра потрібні тут! — заявив таємничий голос. — Про дім доведеться забути, назавжди... — мов сам мороз заговорив до нього.

Юліан, стоячи на колінах перед древнім, замерзлим навіки світом, знайшов у собі сили, щоб люто прокричати питання, яке хвилювало серце сильніше, ніж власна доля:

— Моя сестра, де вона?!

— У надійних руках. Власне, як і ти!

Голос, повний умиротворення, поглинув увесь простір. Та злість хлопчиська брала гору.

— Того листа їй ви написали?! — суворе питання зруйнувало спокій цих земель.

Лавини покотилися з гір.

У повному хаосі зими вдалині раптом з'явився силует високої людини. Довге волосся казково майоріло на північному вітрі, а зоряна корона виблискувала дорогоцінним камінням, узятим з небесного склепіння.

Чи то ельф, чи то бог, чи хтось інший?.. Та образ загадкового чоловіка змусив юне серце завмерти хоча б на мить.

Сніжинки хаотично літали в просторі, не знаходячи собі місця. Вони надійно й віддано ховали в хуртовині загадкового незнайомця, робили його недосяжним, не дозволяли роздивитися обличчя і впізнати в ньому хоч когось.

— Я зробив усе можливе, щоб той лист знищити. Бо так веліли мені боги, — він заговорив владним голосом верховного жерця і одним лише помахом руки зупинив лавини, що мчали до Юліана. — Я змінив хід подій, не дозволив планам Астролета здійснитися. Маріанна мала опинитися в цьому світі аж напередодні Нового Року. Та з'явилася тут зараз, не в той час, не в тому місці, і потрапила не до тих рук… Та я зробив цю послугу… Заради тебе, Юліане. Зрозумій, я — твій друг, бо врятував твою сестру від лихої долі.

Хлопчик опустив погляд. Що відбувається з ним і довкола? Він не знав... Йому було важко збагнути цю реальність. Його світ перевернувся з ніг на голову. Усе, що він знав і любив, — можливо, втрачено назавжди. Натомість його життя перетворилося на фентезі.

Він наче в казці, але не є героєм доброї історії. Серцем відчував — це погана казка з лихими персонажами.

— Я тобі не вірю! — на рівні підсвідомості відповів Юліан і заперечливо похитав головою.

— Та віриш зимі і льоду. А зима і лід — це я!

Пекельно холодні обійми хуртовини схопили юнака в полон і змусили підняти погляд на таємниче божество.

Величний голос знов торкнувся найвіддаленіших струн душі.

— Я довго обирав собі учня… І сподіваюся, ти станеш гідним зодіаку і крижаного трону, який у майбутньому успадкуєш від мене. Ти мій дев'ятий учень… На жаль, усіх тих, хто був до тебе, я втратив. Вони не витримали лютої зими. Та я віритиму в тебе, Юліане, бо твоя кров зовсім інша! — останнє слово знову ехом пронеслося крізь гори.

— Це все мене не цікавить! Я не хочу бути королем! Відпустіть мене додому, до сестри! Я хочу бачити Анну, годі!

Юліан зірвався, його крики лунали на одному подиху. Цей світ руйнував його, ще такого юного хлопчика, змушував почуватися дорослим і сповненим відчаю.

— Ти побачиш Маріанну тоді, коли корона з льоду прикрасить твою голову! — спокійний голос змінився суворим тоном, і різкий вислів сколихнув вічну зиму.

Сова здійняла завірюху. Забрала з собою господаря і зникла за горами.

Сніг відлітав удалину. Небо відкрилося для зелених невинних очей. Зорі засяяли на безкрайньому просторі, древньою магією захопили серце. Зелені, сині, рожеві барви північним сяйвом розпливлися на чорному полотні. І місяць застиг у своєму зеніті. Неймовірно великий і зловісний.

Юліан застиг. Світ навколо нього був чарівним, насправді. Небезпечним, так, але все ж прекрасним.